в В і С, то інвестор втратить частину свого капіталу. Краще всього придбати в момент С, а продати в D. Для цього потрібно три роки не купувати акцію, потім придбати її та через півроку продати. Тож можна зробити висновок, що вміння чекати й розраховувати свої дії є основною запорукою успіху.
За пасивного управління розповсюдженою є також стратегія індексного фонду. Вона базується на тому, що структура портфеля має відбивати рух обраного фондового індексу, який відображає стан усього фондового ринку або окремих його сегментів. Види цінних паперів та їхня частка визначаються так, як і за розрахунку індексу. Головне завдання інвестора — відтворити у своєму портфелі структуру ринку з періодичним його коригуванням через півроку або рік. Управління здійснюється за відхиленнями структури портфеля від структури індексу.
Активне управління передбачає ретельний моніторинг ринку, оперативне придбання фінансових інструментів, які відповідають цілям інвестування, а також швидку зміну структури портфеля. Інвестор використовує цю стратегію тоді, коли намагається отри-мати дохідність вищу за середньоринкову. Активне управління потребує значних витрат, тому що воно пов’язане з інформаційно-аналітичною підготовкою рішень, придбанням і розробленням власного програмно-технічного й методичного забезпе-чення. Саме тому цю стратегію обирають тільки ті інвестори, які мають достатній капітал і високопрофесійний персонал.
Практика країн з ринковою економікою доводить, що саме система стратегічного управління є дієвим інструментом для розвитку інвестування.