Одержувачів соціальної допомоги також розділили на групи за типом адміністративно-територіальної одиниці та типом програми соціального захисту. Наприклад, для міст та районів зроблено окремі розрахунки по дотримувачах житлово-комунальних субсидій, пільг ветеранам війни та праці, дотримувачах допомоги сім'ям з дітьми. Заради спрощення представлення нормативів видатків, відмінності між окремими типами програм соцзахисту в подальшому викладі не враховуються, натомість для наочності враховується лише загальна чисельність одержувачів різних видів допомоги, які фінансуються безпосередньо місцевими бюджетами.

Висновки та пропозиції

Регулювання міжбюджетних взаємин покликано ефективно вирівнювати виникаючі диспропорції. Особливості формування національних бюджетних систем обумовили істотні розходження у використовуваних ними механізмах вирівнювання.

Вихідним моментом для вертикального вирівнювання є чітке розмежування обов'язків між усіма рівнями влади і наділення на них доходами, достатніми для виконання їх обов'язків. Державні доходи можна розподіляти різними способами - на основі розмежування податкових джерел, застосування співпадаючих прав оподатковування, або пайової участі в надходженнях (тобто коли джерела власних доходів здобувають другорядну роль, на перший план виходять міжбюджетні відношення).

Прямий розподіл податкових доходів доповнюється перерозподілом шляхом субсидіювання. Бюджетні трансферти використовуються і для вертикального і для горизонтального вирівнювання. Загалом відношення величини трансфертів до власних доходів субнаціональних бюджетів вважається одним з показників збалансованості бюджетної системи.

Досягнення вертикальної збалансованості - перший етап вирівнювання бюджетної системи. Навіть при рівності сукупних доходів (включаючи трансферти) і витрат бюджетів на субнаціональних рівнях як правило, зберігаються істотні відмінності в бюджетному положенні окремих регіонів і територій. Часто це обумовлено чинниками, що не залежать від місцевої влади, наприклад, рівнем економічного розвитку, господарською спеціалізацією, чисельністю і щільністю населення, урбанізацією, наявністю природних ресурсів, природнокліматичними особливостями зони.

Враховуючи світовий досвід, можна зроби такі висновки:

1.Треба створювати нормативну базу для надання прямих бюджетних трансфертів (ПБТ). Вона має чіткіше визначити компетенцію місцевих органів влади та держави, розмежовувати джерела їх доходів. Доцільно було б прийняти спеціальний закон про місцевий бюджет, де були б чітко визначені основні доходи й видатки місцевих бюджетів, порядок їх виконання, рамковий закон про основи надання прямих бюджетних трансфертів. Можливо, необхідні й спеціальні закони, де визначилося б, в яких випадках і які види ПБТ можуть отримувати місцеві колективи, яка процедура надання їх, контролю за використанням тощо.

2.Слід ширше використовувати весь спектр видів ПБТ, що практикується у світі. Крім бюджетних дотацій, позитивне значення могло б мати застосування насамперед бюджетних субвенцій із закритою датою. При цьому зовсім не обов'язково це приведе до збільшення видатків централізованого бюджету, якщо кошти на народне господарство, що проходять через міністерства, передати частково на місця як фінансову базу для субвенцій. Це дозволить забезпечити їх цільове використання з урахуванням місцевих інтересів. На перших порах співвідношення між незв'язаними та зв'язаними ПБТ може бути на користь перших. В міру підвищення дієвості системи місцевого самоврядування частка бюджетних дотацій поступово може підвищуватися.

3. Джерелом бюджетних дотацій, що залишатимуться вагомим елементом ПБТ, доцільно зробити не бюджетні асигнування, як це практикується нині, а пул (набір) національних податків, надходження від яких характеризується найбільшою стабільністю - ПДВ та прибутковий податок з громадян.

4.Серед механізмів розподілу бюджетних дотацій перевагу слід віддати структурній формулі, яка б включала в себе компонент вирівнювання. Згідно з рекомендаціями фахівців Світового банку, на першому етапі (до 5 років) можна обмежитись лише вирівнюванням за бюджетними доходами, а після нагромадження достатнього досвіду вирівнювання - вирівнюванням за бюджетними видатками, що має здійснюватися також на нормативній основі. Основні компоненти формули, їх ваги повинні бути предметом щорічних уточнень, які мають проводити Міністерство фінансів з радою регіонів (на рівні областей - фінансове управління та асоціації місцевих рад). Це необхідно тому, що соціально-економічна ситуація в країні у цілому та в окремих регіонах може змінюватися дуже швидко.

5. Механізм горизонтального вирівнювання, на наш погляд, поки що вводити недоцільно внаслідок абсолютної недостатності фінансових ресурсів навіть у розвинутих регіонах. Такий механізм слід вводити в дію після більш-менш тривалого періоду стабілізації економіки країни. Крім того, міжрегіональний перерозподіл може викликати у даний момент і небажані політичні наслідки через невдоволення еліти регіонів, які мають робити до них внески.

6.Фіскальна незбалансованість по вертикалі спостерігається в тих умовах, коли національний уряд зберігає за собою всі основні та найпродуктивніші податкові бази, залишаючи недостатні фіскальні ресурси місцевій владі внаслідок чого обов’язкові видатки місцевої влади перевищують наданій їй ресурси (статичний дисбаланс); з розвитком економіки країни обов’язки місцевої влади щодо видаткової частини бюджету зростають швидше, аніж податкові надходження (динамічний дисбаланс);

7. Відновлення горизонтального фіскального балансу передбачає обов’язкове надання місцевими владами однакового рівня суспільних благ для індивідуума кожної окремої політичної юрисдикції, незважаючи на рівень податкоспроможності територій;

8. Гарантоване постачання суспільних благ повинно здійснюватися національним урядом, тобто передбачається мінімальний обсяг суспільних благ, забезпечуваних національним урядом, для кожної території, незважаючи на її податкоспроможність;

9. Макроекономічні цілі повинні досягатися виключно за рахунок централізованих засобів; ефективна система трансфертів повинна відповідати слідуючи критеріям: достатність доходів, зусилля спрямовані на стягнення податків і контроль видатків, справедливість, прозорість і стабільність.

Список джерел та літератури.

Конституція України.–К.: “Вікар”.–1996.

Бюджетний кодекс // Відомості Верховної Ради -2001. - №37-38.

Закон України "Про Державний бюджет на 1999 рік". // Фінанси України -1999. - №3-ст17

Закон України "Про Державний бюджет на 2003 рік". // Відомості Верховної