Найбільш негативним явищем останніх років стало зростання питомої ваги негрошових надходжень до бюджету (взаєморозрахунків та векселів). Зростання бюджетного дефіциту зумовило невиконання своїх зобов'язань місцевими органами влади. Векселі, як інструмент зменшення заборгованості, насправді стали поштовхом до її накопичення та зменшення надходжень до бюджетів.

Інституційна та правова база міжбюджетних відносин визначає як саму структуру органів влади, так і середовище й стимули для взаємозв'язків між органами влади різних рівнів. Для ефективної роботи системи міжбюджетних відносин необхідно, щоб були чітко визначені усі рівні влади та щоб наявні інституції сприяли прозорому, передбачуваному та відповідальному прийняттю рішень на кожному рівні.

Першочерговою потребою є визначення чіткого розподілу ролей та відповідальностей між органами, що представляють виконавчу владу на місцевому рівні, та законодавчими органами самоврядування. Важливим засобом вирішення цього питання є визначення відповідальності.

Наріжним каменем правової бази децентралізації органів влади в Україні є Конституція, яка визначає територіальний поділ України, містить положення щодо місцевих державних адміністрацій і місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 140 Конституції місцеве самоврядування є "правом територіальної громади -жителів села чи добровільного об'єднання жителів кількох сіл, селища та міста -самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України. У Конституції визначено, що: "Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи" і далі уточнено: "Районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст". Отож, у Конституції наголошується, що районні та обласні ради можна розглядати як органи місцевого самоврядування лише тоді, якщо вони представляють і служать спільним інтересам територіальних громад у селах, селищах і містах.

Прийняття Конституції України, закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" поставили необхідність приведення у відповідність до діючого законодавства, зокрема законів про бюджетну систему, про систему оподаткування, декрету про місцеві податки і збори. Міжбюджетні відносини на кожен наступний бюджетний рік, зокрема розподіл податкових надходжень та дотацій вирівнювання, встановлювався Законом про Державний бюджет України. Чинне законодавство не дає чіткого визначення ролей та обов'язків виконавчих органів місцевого самоврядування та державних адміністрацій. Крім цього, загальний характер окреслених обов'язків, а також їх часткове перекриття, породжують плутанину з функціями та формами взаємодії різних органів влади. Неясно, органи влади якого рівня які послуги надають у певній галузі; крім того, неясно, які функції яка з гілок влади одного рівня (органи державної адміністрації чи місцевого самоврядування) має виконувати. Тому на сьогодні актуальним є прийняття закону про територіальну громаду, внесення змін до законів про місцеве самоврядування та про місцеві державні адміністрації. Тим більше, Бюджетний кодекс поставив ряд питань, які потребують також врегулювання, зокрема:

механізм делегування повноважень місцевими органами влади іншим рівням влади, а також правила й процедури відкликання делегованих повноважень;

правила й процедури визначення обсягів фінансування, необхідного для реалізації делегованих повноважень після передачі їх від одного рівня влади до іншого, розмежування земель, надання послуг в разі відсутності мережі.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження можна сформулювати наступні висновки теоретичного характеру:

1. Видатки бюджету – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Місцевий бюджет як економічна категорія зачіпає інтереси віх юридичних та фізичних осіб на певній території. Тому структура видатків місцевого бюджету – це не просто арифметичне співвідношення, а характеристика збалансованості та врівноваженості інтересів населення певного регіону.

2. Сьогодні чіткі критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами встановлено статтею 86 Бюджетного кодексу. До прийняття бюджетного кодексу рада вищого рівня могла щороку встановлювати, з якого бюджету утримувати той чи інший заклад, що не стимулювало місцеві органи влади розвивати такі заклади та аналізувати їх ефективність і корисність для території.

Закріплення переліку бюджетних послуг за видами бюджетів створює зацікавленість місцевих органів влади в підвищенні якості надання бюджетних послуг, в оптимальному розподілі бюджетних ресурсів між видами послуг залежно від потреб населення конкретної території. Крім того, тепер можна витрачати кошти на розвиток місцевих бюджетних закладів, не боячись, що наступного року ці установи переведуть на утримання з іншого бюджету.

3. Для досягнення основної мети регулювання міжбюджетних відносин щодо вимоги забезпечення бюджетними ресурсами встановлених видаткових повноважень видатки місцевих бюджетів розподілені на видатки, що враховуються при визначенні трансфертів, і видатки, що при цьому не враховуються. Таке розмежування видатків здійснюється тільки на стадії формування бюджетів та застосовується лише для обрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, що передаються з одного бюджету іншому відповідно до положень Бюджетного кодексу. Але такий розподіл зовсім не означає, що органи місцевого самоврядування позбавлені самостійності та свободи дій у прийнятті рішень відносно напрямів та обсягів видатків бюджетів у процесі складання та затвердження місцевих бюджетів. Загальний підхід полягає в тому, що уряд відповідає за фінансування видатків, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та зберігає за собою контроль за ефективністю витрачання цих коштів.

Однак на сьогоднішній день існують проблеми, які необхідно розв’язати в процесі бюджетної реформи:

1. Законодавча та виконавча гілки влади мають більш глибоко використовувати у бюджетному процесі запроваджений близько двох років тому програмно-цільовий метод. Практичне застосування цього важливого інструменту, нажаль загальмувалося на рівні формульних процедур, не ставши повністю ідеологією бюджетного процесу для всіх його учасників, орієнтовно не на процес