Таблиця 1. Світовий експорт зерна в 1996/97 – 1998/99 сільськогосподарських роках (з липня по червень), млн. т.1

Країни |

Пшениця |

Кормове зерно

1996/

1997 | 1999/

2000 | 2002/

2003 | 1996/

1997 | 1999/

2000 | 2002/

2003

США

Канада

ЄС

Аргентина

Австралія

Всего п'ять експортерів

Світ у цілому

Частка п'яти експортерів у світовому експорті, % |

27,0

17,9

16,9

9,6

18,4

89,8

97,2

92,4 |

28,1

21,1

14,0

9,2

15,3

87,7

98,4

89,1 | 29,0

14,5

16,0

7,0

14,5

81,0

93,3

86,8 | 52,2

5,0

8,6

11,4

4,4

81,6

92,2

88,5 |

44,4

3,5

4,1

13,1

2,9

68,0

86,6

78,5 |

49,8

3,5

9,1

12,5

3,5

78,4

90,7

86,4

Країни – ведучі експортери продовольства є одночасно його великими покупцями. Так, США, забезпечивши собі, ключові позиції в постачаннях стратегічної продовольчої сировини, імпортують у великих кількостях фрукти й овочі, кава, какао, чай, спеції і ряд інших товарів. У 1996 р. експорт продовольства Сполученими Штатами склав 47 млрд. дол., а імпорт – 22 млрд. дол.

3. Протекціонізм у світовій торгівлі продовольством

Система міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, у тому числі і продовольством, у даний час перетерплює корінні зміни. Необхідність здійснення реформ у зазначеній сфері була викликана ростом державної підтримки і протекціонізму в багатьох країнах, особливо розвитих.

Проведена політика підтримки високих внутрішніх цін привела до надвиробництва ряду сільськогосподарських товарів і широкому поширенню експортних субсидій і обмежень на імпорт, що у свою чергу ускладнило міждержавні відносини в зовнішньоекономічній сфері. Відсутність погоджених на міжнародному рівні правил і процедур неодноразово було приводом для виникнення протиріч, чреватих поривом стабільності міжнародної торгівлі і виникненням торгових воєн.

Основні «битви» розгорталися між ЄС і США, що унаслідок проблем зі збутом практикували широкомасштабне застосування субсидій при постачаннях свого зерна на зовнішні ринки. Ці дії викликали активна протидія з боку Канади, Австралії й інших більш дрібних експортерів, чиє фінансове положення не дозволяє застосовувати субсидії у великих розмірах. У цілому по розвитих країнах рівень підтримки сільського господарства в період 1986-1991 р. складав від 42 до 47%. Сукупний грошовий еквівалент субсидій виробникам, розрахований за методикою ОЕСР, наближався до 180 млрд. дол. (до дійсного часу він знизився на 30 млрд. дол.).

4. СТО і світова торгівля продовольством

Питання ослаблення протекціонізму в зовнішній торгівлі сільськогосподарською продукцією є одним з головних у діяльності Всесвітньої торгової організації. Важливе місце в основних документах займає угода по сільському господарству, що припускає переклад усіх нетарифних бар'єрів у тарифні еквіваленти і поступове зниження тарифів (за шістьох років, починаючи з 1995 р., - у середньому на 36% у порівнянні з 1986-1988 р.), зниження експортних субсидій (бюджетних асигнувань на субсидування експорту – на 36% за шістьох років і його обсягу – на 21% у порівнянні з періодом 1986-1990 р.), скорочення рівня державної підтримки сільськогосподарського виробництва (агрегированний показник передбачається знизити на 20% у порівнянні з 1986-1988 р.).

При цьому країни, що розвиваються, приймають знижені зобов'язання (2/3 від зобов'язань розвитих країн), і вони вводяться в дію протягом 10 років. Найменш розвиті країни взагалі звільняються від зобов'язань.

У результаті реалізації цих мір можна екати посилення позицій на світовому продовольчому ринку тих країн, що мають найбільш розвите сільське господарство, орієнтованим на потребі зовнішнього ринку (США, ЄС, Канада, Австралія, Аргентина й ін.). У той же час виробники сільськогосподарської продукції в державах – нетто-імпортерах продовольства, якщо не зуміють пристосуватися до нових умов, понесуть значні утрати внаслідок скорочення субсидування їхнього виробництва. Населення цих країн може зштовхнутися з усі зростаючим імпортом усіх видів сільськогосподарської продукції, у першу чергу зерна, цукру, м'ясних і молочних продуктів, і відповідно з подорожчанням продаваного продовольства, тому що місцеві продукти не будуть більше субсидіюватися.

5. Перспективи рішення продовольчої проблеми

Багато міжнародних експертів сходяться в тім, що виробництво продовольства у світі в найближчі 20 років буде здатно в цілому задовольнити попит населення на продукти харчування, навіть якщо населення планети буде щорічно зростати на 80 млн. чоловік. При цьому попит на продовольство в розвитих країнах, де він і так досить високий, залишиться приблизно на сучасному рівні (зміни торкнуться головним чином структури споживання і якості продуктів). У той же час зусилля світового співтовариства за рішенням продовольчої проблеми приведуть, як передбачається, до реального росту споживання продовольства в країнах, де спостерігається його недостача, тобто в ряді держав Азії, Африки і Латинської Америки, а також Східної Європи.

Висновок

В останній третині ХХ в. людство усвідомило, що на світовий господарський розвиток усе більший вплив стали робити специфічні проблеми, що одержали назву глобальних, а в науковий побут був уведений термін «глобалистика» як специфічний напрямок міжнародних економічних досліджень.

Особливий набір таких специфічних ознак, як загальносвітовий характер, що загрожує розвитку людства, терміновість і невідкладність рішення, взаємозв'язок і необхідність уживання заходів з боку усього світового співтовариства, дозволили виділити в категорію глобальних наступні проблеми: подолання бідності і відсталості, світу і демілітаризації, продовольчу, екологічну, демографічну.

Світовий економічний і політичний розвиток у 70 – 90-і рр. принесло розуміння того, що набір глобальних проблем не є чимось не підданим змінам. З часом змінюється наповнення і розуміння старих глобальних проблем, визнається поява нових, що переростають у глобальні.

В даний час визнається, що крім чисто економічного, глобальні проблеми роблять колосальний політичний вплив на життя сучасної цивілізації і, будучи тісно переплетеними, у своєму рішенні вимагають зімкнення зусиль усього людства.

Розвиток сучасної світової економіки, перехід до постіндустріальної стадії розвитку вносить корективи в пріоритетність глобальних проблем. Від цього вони не стають менш важливими, однак людство обмежене у своїх фінансових можливостях, що воно може виділити для рішення глобальних проблем. Цей