Соціально-економічні відносини — насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі — спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи. Він являє собою сукупність форм і методів регулювання економічних процесів і суспільних дій економічних суб’єктів на основі знання економічних законів, використання економічних важелів, правових норм та інституційних утворень [4].

Господарський механізм - система основних форм, методів і важелів використання економічних законів, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини й узгодження її інтересів з інтересами колективу, класу, суспільства. Упродовж кількох століть, тобто з моменту становлення капіталістичного способу виробництва (початок XVI ст.), ядром господарського механізму. були ринкові важелі регулювання економіки (механізм стихійного встановлення цін, коливання попиту та пропозиції, механізм конкуренції тощо). Тому економічна система того періоду називалася ринковою. Такий механізм проіснував до кризи 1929-1933 р. У цей період державі відводилася другорядна роль в економіці (організація громадського порядку, державної поштової служби, впровадження обов'язкового шкільного навчання, забезпечення національної оборони, емісія крупних банкнот, будівництво деяких громадських споруд (доріг, мостів) та їх утримання у робочому стані). Але цей механізм призвів до утворення монополій, екологічної кризи, нерівномірного розвитку регіонів тієї чи іншої країни, періодичних криз надвиробництва, різкої диференціації суспільства і його поляризації та інших соціально-економічних вад. Тому без широкомасштабного втручання держави економічна система більше існувати не могла. Першим із західних вчених це визнав, усвідомив і обґрунтував англійський економіст Дж.Кейнс. У наш час господарський механізм формується в процесі оптимального поєднання державного регулювання і ринкових важелів управління економікою. Державне регулювання, у свою чергу, включає адміністративні прийняття законів, законодавчих актів і норм. Ядром сучасного господарського механізму є державне регулювання економікою. Тому сучасну економічну систему слід називати планомірно-регульованою. Найпоширенішою назвою такої системи серед західних вчених є .змішана економіка", або „соціально-орієнтована ринкова економіка". В ній вони виділяють такі основні функції: забезпечення соціального добробуту; національне регулювання або планування економіки; дотримання правил чесної конкуренції [3].

1.2.Співвідношення господарського механізму з основними елементами економічної системи

Знання закономірностей функціонування різних економічних систем, особливості еволюції основних рис натуральної, товарно-грошової та безпосередньо суспільної форми економічного розвитку, зростаюче ускладнення структури та функцій, притаманних сучасним економічним системам, зумовлюють необхідність комплексного аналізу форм і методів регулювання господарства, з'ясування найбільш важливих складових частин такого регулювання та їх співвідношення на різних етапах розвитку людства.

Як відомо, упродовж кількох тисячоліть регулювання господарського життя здійснювалося за допомогою ринкових важелів (механізму стихійного встановлення цін, коливання попиту та пропозиції, механізму конкуренції тощо). Таким був господарський механізм з моменту виникнення товарно-грошових відносин аж до початку XX ст. У наступний період, особливо у наш час, такий механізм доповнюється і навіть витісняється свідомим регулюванням макро-економічних процесів з одного центру. Тому у сучасній структурі господарського механізму органічно поєднуються елементи ринкового (але якісно нового типу порівняно з минулим) і державного регулювання у різних формах. Це зумовлює основну мету теми — розкрити суть господарського механізму, його основні елементи та їх співвідношення на різних етапах еволюції економічних систем.

При вивченні господарського механізму першочергове значення має з'ясування його місця в економічній системі у цілому і співвідношення з такими трьома найважливішими елементами цієї системи, як продуктивні сили, виробничі відносини (або відносини власності в економічному аспекті) та техніко-економічні відносини [10].

До складу економічної системи, крім названих трьох елементів, належить господарський механізм. У зв'язку з цим виникає питання, чи господарський механізм є такою ж відокремленою частиною економічної системи, як кожен з названих елементів (продуктивні сили, виробничі і техніко-економічні відносини), чи він утворюється у результаті взаємодії окремих складових компонентів даної системи? Якщо виходити із суспільного способу виробництва (а до його складу, як відомо, входять продуктивні сили та виробничі відносини), то доходимо висновку, що господарський механізм формується у процесі взаємодії окремих ланок, сторін трьох названих елементів економічної системи. Тому з'ясуємо окремо співвідношення господарського механізму з кожним із цих елементів.

У системі виробничих відносин, або реальних відносин власності, є глибинна підсистема, пов'язана з відносинами власності на засоби виробництва у всіх сферах суспільного відтворення, і більш конкретна, що виступає формою їх прояву і пов'язана з відносинами власності (привласнення) на необхідний і додатковий продукт, або на результати праці. Інакше кажучи, в останньому випадку йдеться про такі конкретні форми виробничих відносин, або форми реалізації відносин власності, як заробітна плата, прибуток (торговельний, підприємницький, позичковий процент), податок тощо. Оскільки у системі виробничих відносин розрізняють процес привласнення і процес управління цими відносинами, то до господарського механізму безпосередньо належать управлінський аспект власності, конкретні форми її реалізації та організації.

Такі ж дві підсистеми (глибинні та конкретні, управлінські) є й у відносинах власності на засоби виробництва в різних сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). До глибинних належить така фундаментальна риса, як характер власності, або, інакше кажучи, хто (окремий індивід, колектив, держава — безпосередні виробники чи капіталісти,