Слід розрізняти поняття «ринок» і «торгівля». Ринок виступає, як було показано, особливою ланкою відтворення, важливим компонентом загальної системи економічних відносин суспільства, а торгівля — це галузь економіки [10].

Реальний стан ринку визначається умовами його функціонування, а вони, у свою чергу, специфікою економічної системи країни. Так за умов адміністративно-командної системи (АКС) контроль споживачів за виробниками послаблений, діє принцип «бери, що дають», деформованими є й інші функції ринку. Це насамперед результат «підриву» нормальних умов функціонування ринку. Такими умовами є:

1) рівноправність усіх форм власності та господарювання, економічна незалежність господарюючих суб'єктів, їх економічна свобода та рівність з усіх питань господарювання;

2) наявність і доступність ймовірної інформації про ринок;

3) здатність контрагентів ринкових відносин впливати на рівень цін;

4) наявність достатньої кількості продавців і покупців на ринку товарів, можливість вибору для контрагентів і конкуренції між ними;

5)існування розвинутої системи підприємництва, а також горизонтальних, у тому числі зовнішньоекономічних, що переважають над вертикальними, економічних зв'язків.

Крім того, ринок виключає необґрунтоване, некомпетентне втручання «третіх осіб», а також передбачає відповідний стан суспільної свідомості, психологічної готовності до ринкового середовища та правил поведінки у ньому.

У зв'язку з виконанням чи порушенням цих умов розрізняють відповідно реальний та формальний ринок, а також досконалий (при виконанні усіх умов) та недосконалий (при їх частковому виконанні) ринок.

Як уже зазначалося, вже у перші роки радянської історії колишнього СРСР виявилася нездатність центру керувати усією економікою за принципом «єдиної фабрики». Проте товарно-грошовим відносинам, ринку відводилася другорядна роль засобу планового регулювання економіки. Інакше центру довелось би мати справу із сотнями мільйонів натуральних показників, що є технічно неможливим. Ціни та гроші в результаті перетворилися на «порожні» форми товарних відносин, а механізм дії об'єктивних законів розвитку останніх виявився блокованим.

За умов адміністративно-командної системи передусім ігнорувався закон вартості та визначальний принцип ціноутворення — регулювання цін вартістю товарів. Утвердилася вульгарно-затратна концепція ціноутворення, згідно з якою ціни встановлюються насамперед адміністративно на основі обліку фактичних затрат. У результаті ціни враховували не суспільно необхідні, а індивідуальні затрати, втрачаючи тим самим роль обов'язкового для всіх товаровиробників суспільного нормативу та відшкодовуючи необґрунтовані затрати, заохочуючи безгосподарність. Ігнорувалися закон попиту та пропозиції, закон конкуренції господарюючих суб'єктів, а разом з тим і те, що за умов взаємопов'язаного світу вищим критерієм суспільного рівня якості, затрат праці та їх ефективності може виступати лише світовий рівень.

Кількісні й якісні перекручення в економіці неминуче породжували хронічні дефіцити та надлишки (неходові товари), а оскільки при цьому порушувалися закони грошового обігу, виникла та посилилася інфляція. Труднощі з купівлею товарів, втрата довір'я до грошей поглиблювали відчуження від праці, спричинили появу «чорного ринку а, спекуляції, зловживань, неконтрольованого перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів.

Отже, саме з порушенням законів товарно-грошових відносин пов'язані передусім дефіцитний стан, розбалансованість економіки за умов АКС. Дефіцитна економіка не може бути ефективною як в економічному, так і в соціальному плані і виступає перешкодою на шляху нормального розвитку суспільства.

Ще більше ускладнює функціонування ринку за умов АКС монополізм в економіці, що пов'язаний з концентрацією економічної влади центром та з існуванням підприємств-монополістів внаслідок гігантської концентрації виробництва. Центр-монополія нав'язує підприємствам у директивному порядку вибір контрагентів, ринків збуту, обсяг та асортимент виробництва, диктує ціни, порядок забезпечення матеріально-технічними ресурсами.

Ще у середині 60-х років в СРСР була зроблена спроба перейти до економічних методів господарювання. Саме у цей період відродився аналіз ринку та ринкових відносин. Проте об'єктивна необхідність поєднання планомірних важелів регулювання економічної системи у країні з ринковими набула широкого визнання лише за останні роки.

Ринкова економіка, яка ґрунтується на економічній свободі та рівності усіх господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та економічному (а не адміністративному) їх заохоченні до раціонального господарювання, значною мірою дозволяє суспільству реалізувати сильні сторони товарного виробництва та ринку в інтересах соціально-економічного прогресу. Вона створює оптимальну (хоча й не абсолютно найкращу в економічному та соціальному плані) систему заохочення до ефективної, ініціативної та відповідальної економічної поведінки. У ринковій економіці остання якщо й нав'язується, то насамперед економічними методами. Люди та колективи орієнтуються на власні інтереси та сили, а за негативні наслідки господарювання самі ж відповідають. Це спонукає до дбайливого ставлення до ресурсів, ініціативної, активної, винахідливої економічної діяльності.

Водночас ринкова економіка є досить жорсткою у соціальному плані, вона не припускає зрівнялівки та утриманства, виключає можливість рівного розподілу доходів та багатства суспільства, через що характеризується хронічною соціальною нерівністю. Ринковій економіці властива й марнотратність ресурсів, яскравим виявом якої є економічні кризи з їх руйнівним впливом на створені суспільством продуктивні сили, зростанням недовантаження виробничих потужностей та безробіття. Проте забезпечити більш гідне життя всім членам суспільства без переходу до соціально орієнтованого ринку, як визнає зараз більшість економістів та практиків в Україні, неможливо [6].

Шлях до соціально орієнтованої ринкової економіки непростий та болючий і передбачає розв'язання комплексу кардинальних проблем:

оволодіння різними формами власності та господарювання, забезпечення їх економічної рівноправності, роздержавлення економіки;

забезпечення структурної перебудови економіки та подолання її дефіцитного характеру;

оздоровлення фінансово-кредитної та грошової інфраструктури, подолання інфляційних процесів;

поступовий відхід від затратної моделі ціноутворення, „звільнення” цін на основну частину продукції промисловості, сільського господарства, сфери послуг тощо;

демонополізація сфери обігу, кредитного