перетворення національного ринку на відкриту ланку світового;

подолання неринкової орієнтації системи освіти та професійної підготовки. За даними соціологічних досліджень, до роботи в умовах ринку в Україні поки що готові не більше 5% керівників і спеціалістів економічних служб підприємств.

Водночас з розв'язанням перелічених питань необхідно передбачити та створити систему заходів, спрямованих на захист населення, особливо тієї його частини, яка одержує низькі доходи.

Система реальних планомірно-ринкових відносин в Україні лише починає формуватися. Слід мати на увазі, що ринок виступає не кінцевою метою радикальної перебудови економічної системи суспільства, а лише засобом розв'язання його кардинальних соціально-економічних проблем з метою докорінних змін в умовах буття, реального підвищення добробуту народу. Отже, йдеться про формування соціально орієнтованого ринку, або соціального ринкового господарства [10].

2.2. Еволюція ринку за сучасних умов

Одним з аргументів противників переходу до планомірно-ринкової економіки є анархія та стихія виробничих зв'язків, яка спричинює великі народногосподарські витрати, особливо у періоди економічних криз у країнах Заходу. Проте сучасне господарство капіталістичних країн багато в чому позбулося колишньої стихійності ї виступає нині не як переважно стихійне, а як переважно регульоване виробництво. Саме у цьому полягає головний наслідок еволюції ринковим відносин та всієї системи ринку за умов сучасного капіталізму. Безумовно, масштаби комбінації стихійних і свідомо регульованих елементів у ринковому механізмі різних капіталістичних країн неоднакові. Адже ринок у кожній із них виступає продуктом конкретної історії, культури, традицій, моралі. Тому ринкові відносини у США або Швеції, з одного боку, та Колумбії, Болівії, Філіппін — з другого, різняться між собою. Проте сам синтез зазначених елементів у планомірно-ринковому механізмі виступає незаперечним фактором, особливо у практиці розвинутих капіталістичних країн.

Ринкові відносини у розвинутих капіталістичних країнах істотно відрізняються у XX ст. від своїх попередників часів вільної конкуренції. Вільна конкуренція прийшла на зміну середньовічній цеховій монополії ремісників з жорсткою регламентацією виробництва та збуту. Вона охоплювала порівняно невеликі відокремлені підприємства, які виробляли продукцію для продажу на невідомому ринку [5].

Капіталістичні монополії, розвиток яких набрав силу з останньої третини XIX ст., поклали початок «підриву» вільного ринку і водночас розвитку свідомо регульованих важелів забезпечення ринкових процесів. Це пов'язано з тим, що монополії намагаються: виявляти та регулювати попит на товари; забезпечувати гарантовані поставки необхідних ресурсів і координацію виробничих процесів; впливати на механізм ціноутворення. Але монополії здатні здійснювати переважно мікроекономічний контроль та регулювання ринкових процесів. Певні макроекономічні можливості щодо цього з'являються з виникненням асоціацій монополій, але здійснювати загальний макроекономічний контроль і регулювання виробництва може лише держава. Тому другим важливим фактором «підриву» вільного ринку стало зростання економічної ролі держави, одержавлення з кінця XIX ст. капіталістичної економіки. У результаті розглянутих процесів у жодній розвинутій капіталістичній країні сьогодні немає стихійного вільного ринку. Це пов'язано з розвитком різних методів регулювання ринку. Ринковий механізм зберігає за собою значні позиції в усіх секторах економіки, у тому числі у державному. Але на відміну від останнього, де держава забезпечує прямий контроль ринкових процесів, недержавні сектори характеризуються непрямим контролем суспільства. Отже, мова може йти лише про форми контролю над різними секторами економіки, а не про абсолютний «підрив» таким контролем ринкових відносин у якомусь із них.

Поєднання ринкових та неринкових важелів щодо розв'язання кардинальних питань економічної системи («що», «як», «для кого» виробляти та «як» і «кого» винагороджувати) за умов сучасного капіталізму пов'язано з цілком об'єктивними причинами.

Ринковий механізм уже не перше століття демонструє насправді унікальні властивості: здатність при мінімальному адміністративному втручанні або й узагалі без нього певною мірою забезпечувати збалансованість платоспроможного попиту та пропозиції, швидко реагувати на зміну господарської кон'юнктури, стимулювати підприємництво та, гарантуючи вигідність високоефективного виробництва, економічними методами позбавлятися збиткових господарств.

Водночас ринковий механізм безсилий, коли виникає необхідність швидкого здійснення глибоких структурних змін у суспільному виробництві, пов'язаних з НТР. У таких випадках виникає потреба у розробці та реалізації державних комплексно-цільових програм науково-технічного прогресу.

Стихійний ринковий механізм може спричинити галопуючу інфляцію, кризи надвиробництва, масове розорення дрібних товаровиробників і безробіття. Це не лише завдає істотного удару соціально незахищеним верствам, а підриває соціальну стабільність суспільства загалом. З метою послаблення цих та інших негативних явищ, властивих ринку, застосовуються різноманітні методи та важелі свідомого регулювання ринкових відносин [10].

2.3. Структура та інфраструктура ринку

Ринкова економіка розглядається не просто як сукупність господарських ланок, а як складна ієрархічна система трьох взаємопов'язаних рівнів:

мікрорівень — господарські ланки;

метарівень — галузеві структури ринку (банки, біржі);

макрорівень — органи (передусім державні) регулювання ринку, загальна система ринків [11].

Навіть побіжне ознайомлення з цією системою дає змогу виявити трьох головних суб'єктів ринкових відносин та ринкової економіки: підприємства (мікрорівень), галузь (метарівень), суспільство в особі держави (макросуб'єкт). Щодо суспільства як споживача товарів, то воно виступає суб'єктом ринкових відносин усіх трьох рівнів.

Розглянута схема, розкриває систему організації ринкових відносин. Поряд з нею важливим елементом такої організації виступають типи та форми ринку.

Виділяють, як правило, такі типи ринків: типу Нью-Йоркської фондової біржі, де продавці та покупці товарів, взаємодіють між собою за допомогою посередників (брокерів); реальних (фізичних) товарів (взуття, золота, яблук; послуг (побутових, медичних); вихідних факторів виробництва (праці, техніки, землі, сировини).

У спеціальній літературі прийнято виділяти форми ринку, сукупність яких утворює його структуру. Основою аналізу структури ринку можуть виступати різні критерії; особливі товарні групи (ринок сировини, споживчих товарів, засобів виробництва); окремі товари (ринок молока бавовни, вугілля); суб'єкти товарного обміну (оптовий, роздрібний ринок);