фондових бірж (найбільша – Нью-Йоркська). Широко відомі біржі Лондона, Амстердама, Мадрида, Брюсселя, Копенгагена, Токіо та ін. В Україні фондових бірж поки що небагато, адже рух цінних паперів лише набирає силу. З розвитком акціонерних підприємств потреба у цих біржах зростатиме. Нині операції з продажу акцій можуть виконувати фондові відділи товарних бірж. Фондова біржа це організаційно оформлений ринок цінних паперів. Важливими елементами інфраструктури ринку виступають також торговельні доми (спеціалізовані фірми, які торгують однорідними товарами на власний кошт або за дорученням клієнтів); мережа роздрібної (реалізація товарів кінцевим споживачем) та оптової торгівлі (продаж великих партій товарів тим, хто купує їх з метою перепродажу або виробництва); аукціони (публічні торги предметів розкоші, творів мистецтва, антикваріату, хутра), аудиторські, страхові, фінансово-кредитні установи та організації. Інфраструктура ринкового господарства включає численні фірми, що на комерційній основі забезпечують суб'єктів ринку інформацією, послугами маркетингу, займаються посередницькою діяльністю, служби сервісу. Загалом інфраструктура охоплює величезний економічний простір між продавцями та покупцями. Вона організує укладення контрактів зрізних цінностей, просуває товарні потоки, фінансові, кредитні, людські ресурси по галузях та регіонах, регулює збут та обслуговування споживачів.
2.4. Механізм ринкового саморегулювання та його елементи
Структура ринку відображає його місце у системі організації суспільного виробництва. Але безпосередній вплив ринку на організацію економіки передусім виявляється, за визначенням А.Сміта, через дію «невидимої руки» ринку, або механізм його саморегулювання, серцевиною якого виступає механізм ціноутворення. Для аналізу ринкового механізму необхідно з'ясувати попит, пропозицію, ціну, кон'юнктуру, рівновагу (це головні параметри ринку), конкуренцію, монополію та олігополію (це головні атрибути ринку).
Попит – це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть та мають намір заплатити за потрібні товари. З підвищенням цін покупці програють, і навпаки, пропозиція – сукупність товарів, яку виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною. З підвищенням або зниженням цін продавці відповідно виграють або програють. Ринкова ціна — це фактична ціна, що встановлюється на ринку. З попереднього викладу відомо, що основою ринкових цін виступає вартість товару, суспільно необхідні затрати праці на його виробництво [11].
У сфері обігу під впливом різних факторів, ціни можуть відхилятися від вартості, але саме через коливання цін може прокладати собі дорогу закон вартості.
Ціни розрізняються відповідно до форми товарного обігу та видів товарів. Проте різні види цін взаємопов'язані між собою та утворюють єдину систему. Головними компонентами цієї системи виступають оптові (за ними підприємства постачають великі партії своїх товарів торговельним посередникам та організаціям оптової торгівлі) та роздрібні (за ними товари продаються, населенню) ціни. У практиці великих приватних фірм для внутрішньо фірмових розрахунків використовуються трансфертні (передавальні) ціни.
За умов ринку всі товари та послуги, у тому числі продукти інтелектуальної та духовної діяльності, природні та вироблені ресурси, здатність людини до праці, мають ціну. Кожен власник певних благ та ресурсів отримує доход за те, що продає, використовуючи отримані гроші для купівлі інших благ чи ресурсів.
Встановлення цін на різні товари є основним у роботі ринкового механізму. Проте останній виступає, хоча й головним, але не єдиним важелем ціноутворення. Важливу, роль у цьому процесі відіграє, як буде показано далі, і сучасна держава.
Слід також підкреслити, що ціни відзначаються високим динамізмом, інтенсивність якого неоднакова у різний час та у різних економічних системах. Особливо показовою с планомірно-ринкова економіка – своєрідний величезний ціновий аукціон, де відбувається безперервний пошук консенсусу контрагентів ринкових відносин щодо грошового оцінювання товарів.
Підприємства встановлюють ціни, виходячи з затрат виробництва та можливостей отримання прибутку. Тому вони обирають галузі та види виробництва, де попит на товари вищий, а ціни у зв'язку з цим гарантують більш високий та стабільний прибуток. Саме останній спонукає фірми розширювати виробництво одних товарів та скорочувати виробництво інших. З метою отримання більшого прибутку підприємства вдаються й до впровадження більш ефективної технології (яка сприяє скороченню витрат виробництва). Отже, керовані зовні лише егоїстичним прагненням до більш високого прибутку, господарюючі суб'єкти водночас опосередковано спрямовуються «невидимою рукою» ринку в особі споживачів та технології до більш повного та економічного задоволення суспільних потреб. Поряд з цим завдяки коригуванню за допомогою цінового механізму та «невидимої руки» загалом кількості пропозиції різних товарів в економіці на деякий час встановлюється необхідний для її нормального функціонування певний оптимум у розподілі ресурсів і праці між сферами та видами виробництва, баланс виробництва та споживання. За цих умов значною мірою забезпечується задоволення суспільних потреб при ефективному використанні обмежених ресурсів [10].
Оптимум ринкової економіки – функція багатьох факторів і тому виступає лише як один з моментів її буття. Але у відхиленнях від оптимуму, у порушеннях рівноваги - одне з джерел руху ринкової економіки. Відхилення виступають своєрідним індикатором суспільної доцільності затрат та результатів різних видів праці, а водночас через систему прибутків та збитків – визначальним стимулом до формування оптимальної економічної структури.
Визначальним показником ринкового оптимуму або його порушення виступає кон'юнктура ринку, одним із конкретних випадків якої є ринкова рівновага.
Кон'юнктура - співвідношення попиту та пропозиції щодо окремих товарів або цілої товарної маси на відповідному ринку. Кон'юнктура змінюється під впливом різних факторів: масштабів виробництва, розмірів товарних запасів, динаміки цін і грошових доходів, організації реклами та торгівлі. Саме взаємодія попиту та пропозиції нерідко визначає долю товаровиробників.
Рівновага — повний або частковий збіг між обсягом та структурою попиту на товари та обсягом і структурою пропозиції.
Між розглянутими параметрами ринку існують тісний взаємозв'язок і