У процесі розвитку суспільства як соціально організованого ринкового господарства відбуваються глибокі якісні зміни у становищі людини. Науково-технічний прогрес зумовив перехід до працезберігаючого типу виробництва, підніс роль і значення живої висококваліфікованої праці. Це, в свою чергу, поставило питання про поліпшення умов життя і праці людей, розвиток освіти, підвищення кваліфікації працівників, охорони їх здоров'я, забезпечення їм вільного часу і відпочинку, піднесло значення розвитку соціальної сфери.

Відмітною рисою сучасних розвинутих країн є широке використання суспільних і державних коштів для розв'язання економічних і соціальних проблем. Це виявляється у державному і суспільному забезпеченні розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, соціальному забезпеченні людей (старих, бідних, безробітних та ін.). У провідних розвинутих країнах на соціальні потреби використовують не менш як 50 відсотків витраченої частини державних бюджетів.

Глибоку внутрішню суперечливість будь-кого ладу становить наявність, з одного боку, суб'єктів виробничого процесу, а з другого тих, хто виконує функції управління. Ця проблема активно розв'язується в умовах сучасного соціальне орієнтованого ринкового господарства, коли поряд з пануючою приватною власністю, яка була характерною для попередніх етапів, розвиваються державна, колективна (пайова) власність, змішані її форми. Удосконалюються форми господарювання, поширюються форми розподілу доходів, в яких беруть участь усі працівники ("участь у прибутках"), тощо. Прискорено розвивається наука про людські відносини, предметом якої є дослідження умов забезпечення на практиці партнерства усіх працюючих, подолання їх протиставлення.

Нині відбувається глибокий якісний переворот у розвитку продуктивних сил. Йде процес докорінної зміни становища людини у виробництві, вивільнення її праці з-під гніту машин, створення "нефабричних" виробництв, технологічних ліній, які самоорганізуються і працюють без відходів, зменшують шкідливість виробництва.

Звичайно, сучасне соціальне організоване ринкове господарство ще не позбулося своїх внутрішніх суперечностей. Проте досягнутий ним високий рівень продуктивності праці дає змогу не лише значно збільшити додатковий продукт, а й водночас розширити необхідний, що приводить до значного підвищення рівня заробітної плати і доповнення її вагомими суспільними фондами споживання.

Людина є головним елементом продуктивних сил і суб'єктом виробничих відносин. Щоб полегшити свою працю і підвищити її продуктивність, людина створює нові засоби виробництва, вдосконалює організацію праці, а отже, і виробничі відносини. В свою чергу, виробничі відносини активно впливають на діяльність людини, на її розвиток, породжують у неї заінтересованість у вдосконаленні та ефективному використанні засобів виробництва.
Відповідно до змін у техніці та технології виробництва повинна вдосконалюватися система підготовки кадрів, розгортатися їх підготовка за новими науково-технічними напрямами, крім того, відбуватися якісні зміни у галузі народної освіти (професійно-технічної, середньої, вищої) та культури.
Управління підготовкою кадрів з урахуванням перспектив розвитку виробництва дає змогу в найкоротші історичні строки розв'язати надзвичайно складні проблеми науково-технічного, економічного і соціального прогресу, вдосконалення матеріально речових факторів виробництва та піднесення якості особистого фактора. Разом з тим зростання ролі та значення суб'єктивного фактора в регулюванні розвитку виробництва, як і всього суспільного розвитку, приховує небезпеку волюнтаризму, тобто розв'язання проблем без урахування об'єктивних тенденцій розвитку, або призводить до застою, коли штучно гальмується розв'язання назрілих проблем.

Виробництво підпорядковане споживанню, без якого воно втрачає сенс. Тому споживання людини, задоволення її потреб, розвиток фізичних і розумових здібностей це кінцева мета будь-кого суспільного виробництва незалежно від його суспільної форми.

Однак суспільне виробництво завжди має конкретно-історичний характер. Тому кінцева мета виробництва опосередковується метою, яка визначається властивими йому відносинами власності. Зосередження засобів виробництва у певної частини суспільства означає, що суспільне виробництво, створювані в ньому продукти і послуги безпосередньо задовольняють її потреби. Безпосередня мета виробництва у таких суспільствах не збігається з його природним призначенням, його кінцевою метою.

2.2. Зміна місця і ролі людини у виробництві

в процесі науково-технічного прогресу

Науково-технічний прогрес означає формування нового технологічного способу виробництва. Він відбувається поступово, але невпинно, адже йдеться про величезні масштаби виробництва. І сьогодні ще поряд з високотехнічним автоматизованим виробництвом існують галузі, де застосовують ручну працю.
Одне з найважливіших не тільки економічних, а й соціальних завдань зменшення частки фізичної ручної праці у виробництві. Це потребує істотних змін в умовах життя і праці людини, вимагає освоєння більш складних професій, що можливо лише для людей з достатнім культурним, освітнім та професійним рівнем.

Сьогодні у науково-популярній і спеціальній літературі багато уваги приділяється "безлюдним технологіям", тобто таким автоматизованим, гнучким системам, які нібито повністю усувають людину з виробництва. Проте на практиці, хоч кількість персоналу, який обслуговує таке устаткування, й знижується, роль людини у виробництві не тільки не зменшується, а, навпаки, значно зростає. Звичайно, характер трудової діяльності людини при цьому істотно змінюється: вона в основному виконує функції проектувальника, програміста, налагоджує всю технологічну систему. До того ж. "безлюдна технологія" у матеріальному виробництві доповнюється значним збільшенням кількості фахівців, зайнятих розробками нових технологічних систем та устаткування. Ці працівники є практично учасниками кінцевого виробництва. Так, на заводі в одну зміну можуть працювати лише 1020 чол., а в конструкторському бюро