про перенесення підприємств тощо).
Моделі ринку в нових індустріальних країнах, що розвиваються, характерні для повоєнного розвитку таких країн, як Бразилія, Мек-сика, Аргентина, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Кувейт, Об'єд-нані Арабські Емірати, Індонезія, Єгипет та ін. Характерна риса цих моделей полягає у зламі традиційних структур і формуванні ринково-підприємницьких відносин на основі створення підприємств новітньої технології та включення в міжнародний поділ праці на цій основі. Ці процеси здійснюються за рахунок державних ресур-сів, які управляються безпосередньо державою чи передаються в тій чи іншій формі національним підприємцям, а також за рахунок залучення іноземного капіталу. Такі країни показують приклад рин-ку, який створюється самою державою за власний рахунок. Держава створює комбінацію підприємств, що можуть самостійно гос-подарювати, бути джерелом валютних доходів чи ринком збуту для інших підприємств.
Авторитарно-бюрократична модель утвердилася в нашій країні наприкінці 20-х років і проіснувала до кінця 80-х років XX ст. Їй притаман-ні такі основні риси:
відмова від природного процесу усуспільнення, розвитку бага-тоукладної економіки і насильницьке одержавлення засобів виробництва, перетворення останніх на функціональну власність тих, хто нею управляє, розпоряджається (відомств, бюрократії), від-чуження від власності безпосередніх виробників (окремих праців-ників і трудових колективів);
згортання товарно-грошових відносин, утвердження позаеко-номічних, примусових методів організації праці;
зрівняльність інтересів усіх працівників, протиставлення со-ціального та індивідуального в людині. При цьому класовий інте-рес висувався як головний, визначальний, інститути влади прово-дили політику, орієнтовану на реалізацію класового інтересу. Реальна, жива людина у цій політиці була лише засобом, а не метою;
бюрократизація всіх державних і партійних І структур, приду-шенням самоврядування, утвердження повної сваволі партійно-державної влади щодо народу.
Ця система ігнорувала об'єктивні закони розвитку, загально-людські цінності, спільне, що існує в різних системах, а спира-лась виключно на особливе, специфічне, і передусім на класовий підхід.
ВИСНОВКИ
Отже, сучасний світовий суспільний розвиток характеризується посиленням зв'язків і взаємозалежностей між країнами. Перспективи світової цивілізації зв'язані з еффективним функціонуванням світогосподарської системи. Жодна країна світу не може претендувати на повноцінний розвиток, не будучи включеною в орбіту світогосподарських зв'язків, не може ефективно розвиватися в умовах національної економічної відокремленості, національної автаркії. Рух товарів, послуг і грошових платежів виявляються сильнішим за будь-які штучні бар'єри.
Міжнародна економічна система об'єднує держави, що мають свою національну й економічну самостійність, різний рівень господарського, політичного і культурного розвитку. Основними елементами міжнародної економічної системи є країни з високим рівнем розвитку, країни з перехідною економікою і країни, що розвиваються.
До високорозвинених країн відносяться 23 країни: США, Канада, 15 країн ЄС і 3 західноєвропейські країни (Швейцарія, Норвегія, Ісландія), що входять в ЕАСТ, Японія, Австралія і Нова Зеландія. У ряді видань ООН до промислово розвинутих країн відносяться також Ізраїль і Південна Африка. Для них характерен поступовий перехід до постринкової неоекономіки, центр ваги зміщується ії сфери матеріального в сферу духовного виробництва.
До країн з перехідною економікою входять колишні соціалістичні країни - члени СЕВ і колишні республіки СРСР, включаючи Росію, що вступили на шлях ринкових перетворень.
Країни, що розвиваються, складають велику частку країн сучасного світу. Це країни Азії (без Японії), Африки і Латинської Америки. Багато хто з них були колоніями і напівколоніями імперіалістичних держав і відстали у своєму економічному розвитку.
Серед основних критеріїв, за якими розрізняють господарські системи, важливими є можливість використання передової техніки і технології, останніх досягнень НТП, рівень розвитку продуктивних сил, а також оволодіння принципами і правилами ринкового устрою економіки.
Список використаних джерел
Кірєєв А.П. Международная экономика. В 2-х ч. – Ч. I. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. – М.:Междунар. Отношения, 1998.
Мировая экономика/Под ред. А.К.Корольчука, С.П.Гурко. – Мн.:Экоперспектива, 2000.
Мировая экономика: Учеб. пособие/С.П.Гурко, Е.П.Целехович, Г.А.Примаченок и др. – Мн.: ИП «Экоперспектива», 2000.
Мировая экономика. Эк-ка зарубежных стран: Учебник/ под ред. д-ра. экон. наук, проф. В.П.Колесова и д-ра. экон. наук, проф. М.Н.Осьмовой. – М.: Флинта: Московский психолого-социальный институт, 2000.
Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.; за ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк. – Знання, 1997.
Ростов Є.В. Економіка країн світу: Довідник. – К.: Картографія, 1998.
Світова економіка: Підручник/А.С.Філіпенко, О.І.Рогач, О.І.Шнирков та ін. – К.:Либідь, 2000.
Спиридонов И.А. Мировая экономика: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2001.
Экономики «разных скоростей». Капиталистические и развивающиеся страны/Под ред. А.А.Демина. – Л.:Изд-во. ЛГУ, 1990
Борисов Е.Ф. Экономическая теория. – Москва: Юристъ, 1997
Гальчинський А. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1996
Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. –Київ: Основи, 1996
Основи економічної теорії. - під редакцією Климко Г.Н. - Київ: Вища школа, 1997
Основи економічної теорії. – під редакцією Ніколенко Ю.В. – Київ: Либідь, 1994
Основи економічної теорії. – під редакцією Чухно А.А. – Київ, 1994
Основи ринкової економіки. - під редакцією Савлука М.І. - Київ: Либідь, 1995
Макконелл К.Л., Брю С.Л. Экономікс. Принципы, проблемы и политика. – Москва: «Республика», 1992
Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993
