роботи підприємства: вивчення технічного й організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків.
В даний час при аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявлення резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних факторах. Вони відбивають основні напрямки роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, упровадження передової техніки і технології, краще використання устаткування, здешевлення заготівлі і краще використання предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, ліквідація непродуктивних витрат і втрат.
Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складу факторів:
Підвищення технічного рівня виробництва.
Удосконалювання організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; удосконалювання керування виробництвом і скороченням витрат на нього; поліпшення використання основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших факторів, які підвищують рівень організації виробництва. Зниження поточних витрат відбувається в результаті удосконалювання обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, упорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, удосконалювання організації контролю за якістю робіт і продукції).
Зміна обсягу і структури продукції, що можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім амортизації), відносному зменшенню амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури й асортименту продукції, підвищенню її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Зі збільшенням обсягу виробництва їхня кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості.
Поліпшення використання природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, обсягу підготовчих робіт при видобутку, способів видобутку природної сировини; зміна інших природних умов. Ці фактори відбивають вплив природних умов на величину змінних витрат. Аналіз їхнього впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик видобувних галузей промисловості.
Галузеві та інші фактори. До них відносяться: введення й освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка й освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші фактори. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на більш високій технічній основі, із кращими економічними показниками.
Вирішальною умовою зниження собівартості служить безупинний технічний прогрес. Упровадження нової техніки, комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології, упровадження прогресивних матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.
Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю же продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення і найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.
Зниження собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.
Ціна, її суть та функції. Ціноутворення в умовах ринку. Система цін. Ціна – це кількість грошей, яку сплачують за одиницю певного товару чи послуги. Ціни поділяють на абсолютні та відносні. Ціну товару, що виражена в грошах, називають абсолютною ціною. Наприклад, кілограм м’яса коштує 10 грн., стрижка волосся – 15 грн. Ціну одного товару можна завжди відобразити в певній кількості іншого товару. Так, один кілограм м’яса коштує 10 грн., а один кілограм апельсин – 5 грн. Тому можна сказати, що один кілограм м’яса коштує 2 кілограми апельсин. Таким чином, ціна товару, що виражена в певній кількості іншого товару, називається відносною ціною товару.
Сукупність відносних цін в економіці називають структурою цін. Зміна структури цін призводить до того, що покупці купуватимуть менше тих товарів, відносні ціни яких зросли, і більше тих, відносні ціни яких знизилися. Зауважимо, що існують різні критерії поділу цін (рис. 3). Залежно від способу формування ціни поділяють на адміністративні та ринкові.
Адміністративні ціни встановлює не ринок, а державний орган. Такі ціни, як правило, не відображають реальних витрат на виробництво продукції. Вони не виконують основних функцій ціни.
Рисунок 3. Види цін залежно від критеріїв поділу
Ринкові ціни формуються в процесі взаємодії попиту та пропозиції. Ринкові ціни виконують ряд основних функцій:
нормувальну;
інформаційну;
стимулюючу.
У ринковій економіці здатність конкурентних сил пропозиції і попиту встановлювати ціну на рівні, за якого купівля та продаж зрівноважуються, називають нормувальною функцією ціни. Попит показує кількість продукту, яку споживачі бажають купити, а пропозиція в свою чергу – кількість продукту, яку виробники спроможні виробити і поставити на ринок. При зростанні цін попит зменшується, а пропозиція збільшується і навпаки. Додамо, що ціна, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному, є рівноважною ціною.
Ринкова ціна виконує також інформаційну функцію. Сприйнятливість ринкової системи до змін у потребах покупців, що втілюється у відповідні реакції фірм і постачальників ресурсів, називають інформаційною функцією. Смаки та уподобання споживачів можуть змінюватися в результаті впливу різних обставин. Так, наприклад, споживачі почали купляти більше одягу, виготовленого з льону, і менше – зі штучних волокон. Така ситуація призводить до того, що збільшується попит на лляний одяг і відповідно зростає ціна на нього, а ціни на одяг з штучних тканин відповідно знижуються. Це дає можливість підприємствам, що виготовляють тканини з льону, розширювати виробництво, купувати сировину за вищою ціною. Протилежний процес спостерігається на підприємствах, які виробляють штучні волокна.
Стимулююча функція ціни полягає в тому, що ринкові ціни спонукають підприємців через механізм конкуренції впроваджувати нову техніку,