Окрім того, необхідність кредиту пов’язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Відомо, що для нормального функціонування виробничого процесу суб’єкт господарювання повинен володіти необхідними запасами, що покриваються власними коштами. Однак під впливом різних обставин, специфічних для кожного суб’єкта господарювання ( сезонність та характер виробництва, умови постачання матеріалів і сировини, тривалість робочого періоду тощо) потреба в оборотних коштах коливається тобто може зростати, що зумовлює необхідність одержання кредиту. Причому кредит може бути залучений лише в різниці між загальною потребою в оборотних коштах і наявними у розпорядженні суб’єкта господарювання власними коштами. Отже, кредит виступає балансуючим джерелом формування оборотних фондів і забезпечує нормальні умови господарської діяльності.

Коливання мають місце також у кругообігу капіталів, що забезпечують відтворення основних фондів. Вони обумовлені невідповідністю між потребою в крупних одноразових капітальних затрат на відтворення основних засобів і поступовим (рівномірним) характером відновлення їх вартості шляхом нарахування амортизації. Кредит дає можливість здійснити капітальні вкладення ще до того, як суб’єкт господарювання нагромадив власні кошти (прибуток і амортизацію). Обґрунтоване співвідношення власного капіталу із позичковим дає можливість оперативно запроваджувати у виробництво нову техніку та устаткування.

Отже, необхідність кредиту обумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів в одних суб’єктів господарювання утворюються тимчасово вільні кошти, а в інших неухильно виникає в них потреба. Кредит сприяє розв’язуванню суперечності між тимчасовим осіданням коштів і необхідністю їх ефективного використання. З допомогою кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банка) з тим, щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банка). Залучені таким чином грошові кошти клієнтів складають основу кредиту.

1.1.1. Класифікація кредитів.

Виділяють такі форми кредиту

- банківський;

- комерційний;

- лізинговий;

- іпотечний;

- бланковий;

- споживчий;

- консорціумний.

Банківський кредит - це позиковий капітал банку у грошовій формі, який передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, терміновості, платності та цільового використання кредитів.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, що визначає відносини у сфері перерозподілу матеріальних фондів у вигляді кредитної угоди між двома суб'єктами господарської діяльності. Об'єктами комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги з відстрочкою платежу.

Лізинговий кредит - це відносини, що виникають між юридичними особами при оренді майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди.

Консорціумний кредит - це акумуляція кредитних ресурсів як у національній, так і іноземній валюті тимчасовими або постійними об'єднаннями банків для кредитування значних лізингових, факторингово-лізингових, факторингових та інших угод або великих економічних програм на економічних засадах із метою зниження кредитних ризиків.

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин, пов'язаних із наданням кредитів під заставу нерухомого майна.

Споживчий кредит - це кредит фізичним особам - резидентам України на придбання споживчих товарів довгострокового користування й послуг, який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

За термінами використання і повернення кредити поділяються на

- короткострокові (до одного року);

- середньострокові (до трьох років);

- довгострокові (понад три роки).

Короткострокові кредити можуть надаватися банком у випадку тимчасових фінансових труднощів позичальників, котрі виникають у зв'язку із затратами виробництва й обороту, незабезпечених надходженнями коштів у відповідний період.

Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточних затрат, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватися на оплату основних фондів. Об'єктом кредитування можуть бути капітальні затрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже існуючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію тощо.

За характером забезпечення кредити поділяються на:

- забезпечені заставою (майном, цінними паперами тощо);

- із гарантійним забезпеченням (банками, коштами або майном третьої сторони);

- з іншим забезпеченням (поручительство, страховий поліс);

- незабезпечені (бланкові). За ступенем ризику виділяють:

- стандартні кредити;

- кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання кредити поділяють на такі, що:

- видаються у разовому порядку;

- видаються відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантовані (зарезервовані).

За строками погашення кредити поділяють на:

- сплачувані одноразово (у термін, обумовлений у договорі)

- сплачувані в розстрочку 9періодичними платежами);

- сплачувані достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

- з регресом платежів;

- із закінченням обумовленого періоду (місяця, кварталу).

1.2. Механізм реалізації грошово-кредитної політики.

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики: 1) забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили; 2) стабілізація цін і, відповідно, вартості грошей; 3) постійний економічний ріст; 4) врівноважений платіжний баланс та підтримання стабільності валютного курсу. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо господарюючих суб’єктів, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому, а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних банків.

До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

політика облікової ставки;

операції на відкритому ринку;

зміна норм обов’язкових резервів.

Політика облікової ставки являє собою проценту за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції.

Комерційні банки при необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в процесі рефінансування