Ефективна діяльність кредитної системи у будь-якій країні з ринковою економікою передбачає необхідність ієрархічної побудови її інститутів за дворівневим принципом: перший рівень центральний банк країни; другий рівень комерційні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові інститути. Така структура дозволяє оптимально організувати відносини між різними ланками кредитної системи, забезпечуючи належний рівень координації та регулювання їх діяльності з метою найбільш повного задоволення потреб різних учасників господарського обороту у кредитно-фінансових послугах.

Щоправда можлива і однорівнева схема організації кредитних установ. Однак така практика у більшій мірі є характерною або для ранніх стадій розвитку кредитної системи, коли відсутній центральний банк, або для країн з адміністративно-командними методами управління господарством, де єдиний державний банк самостійно виконує усі функції кредитної системи. Становлення і розвиток повноцінних ринкових відносин довели неспроможність такої організаційної побудови як в першому, так і у другому випадках.

Дворівнева організація кредитної системи дозволяє ефективно розподілити адміністративно-регулюючі та операційні функції між центральним банком і усіма іншими кредитними інститутами, що забезпечує належний рівень обслуговування усіх суб’єктів ринкових відносин.

Окреме місце у складі кредитної системи належить інфраструктурі, що являє собою комплекс засобів, які забезпечують нормальне функціонування інститутів кредитної системи. Основними елементами цієї інфраструктури є:

1. Нормативно-правове забезпечення, що включає систему законів і підзаконних актів, які юридично визначають і регламентують сфери діяльності кредитних інститутів.

2. Системи захисту інтересів вкладників банків, що передбачають діяльність спеціалізованих органів страхування депозитів клієнтів під контролем центрального банку, незалежних урядових органів або самих комерційних банків.

3. Національні асоціації банків та інших кредитних установ, об’єднаних за функціональними ознаками з метою захисту інтересів своїх членів і встановлення для них основних правил ведення бізнесу, тобто саморегулювання.

4. Інформаційне забезпечення, що передбачає наявність спеціалізованих організацій, які виводять рейтинги банків, централізованих систем інформації про клієнтів, публікацію спеціальних видань із статистичними та аналітичними матеріалами про стан грошово-кредитної сфери економіки.

5. Розрахункова мережа, що забезпечує врегулювання платіжних зобов’язань між інститутами кредитної системи через електронні засоби зв’язку, клірингові палати, обчислювальні центри, що можуть знаходитись під контролем центрального банку або виступати самостійними організаціями.

6. Інкасаторське та охоронне обслуговування кредитних інститутів, що може здійснюватись як самими банками, так і спеціалізованими організаціями.

7. Система підготовки кадрів для інститутів кредитної системи, що включає мережу навчальних закладів, які готують спеціалістів для роботи в кредитних установах.

Таким чином, не здійснюючи безпосередньо операцій інститутів кредитної системи, її інфраструктура створює оптимальні умови для виконання банками і небанківськими кредитно-фінансовими інститутами своїх функцій.

Розділ 2. Банківська система України.

Головною ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку становлять банківську систему – складову частину кредитної системи.

В Україні склалася дворівнева банківська система. Першим її рівнем є Національний Банк України (НБУ), другим – банки та банківські установи.

2.1. Основи побудови банківської системи.

У 1991 році в Україні вийшов Закон "Про банки і банківську діяльність", який повинен був узаконити двохрівневу банківську систему і закріпити демонополізацію банківської справи на Україні.

Законом проголошено, що Україна самостійно організує банківську систему. При цьому вихідним принципом стала дворівнева організація, що забезпечує чітке відокремлення емісійної функції банківської системи від функцій кредитного та розрахунково-касового обслуговування юридичних та фізичних осіб. Першу з цих функцій закріплено за Національним Банком України, що виступає як найвищий рівень банківської системи, а решту функцій за мережею комерційних банків, які складають її другий рівень.

Законом визначено підзвітність Національного банку України(НБУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладено виключно функцію емісійного центру, кредитного та розрахунково-касового обслуговування комерційних банків. Йому також доручено нагромаджувати і зберігати золото-валютні резерви держави, проводити єдину політику, координувати діяльність усіх ланок кредитної системи, визначати курс національної валюти, обслуговувати разом з комерційними банками державний борг, регулювати рівень процесійних ставок.

Комерційні банки можуть здійснювати широке коло операцій по кредитуванню, розрахунково-касовому та іншому обслуговуванню юридичних та фізичних осіб. Усі операції банки повинні виконувати на договірних умовах, що ставить їх у партнерські відносини з клієнтами. Комерціїні банки кредитують підприємства в межах власних і мобілізованих коштів.

У разі нестачі цих коштів вони можуть брати позички в інших комерційних та в Національному банку. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не несе відповідальності за зобов'язаннями банків.

Крім акціонерно-комерційних банків, Законом передбачено створення на державних засадах ощадного банку України та Експертно-імпортного банку.

За характером виконуваних операцій всі банки можна поділити на центральні емісійні та комерційні. В першому випадку це означає, що продуктом банку є емісійне регулювання; така операція виконується центральними банками. Вони є державними (національними, народними) банками. Головним завданням таких банків є зміцнення позицій грошової одиниці як всередині країни, так і за кордоном. Як правило, емісійні банки не займаються кредитуванням народного господарства та населення, ця операція входить в компетенцію комерційних банків, які надають різноманітні позики як підприємствам, так і окремим громадянам.

2.2. Національний Банк України.

Національний Банк України – державний банк країни, який разом із своїми філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи. Національний Банк України утворений згідно з Законом України „Про банки і банківську діяльність” від 30 березня 1991 року.

Як на Центральний банк, на нього згідно з законом, було покладено такі основні функції:

емісія грошей та організація їх обігу;

кредитор останньої надії для комерційних банків;

організація розрахунків між банками;

обслуговування державного боргу країни;

проведення операцій на ринку