Політика у сфері обов’язкового резервування залучених коштів комерційних банків була спрямована на стабілізацію стану з ліквідністю комерційних банків та поступове зниження їх надлишкової ліквідності, яка в умовах значних кредитних емісій перетворилась на загрозу вибухового зростання грошової маси та дестабілізацію стану на грошово-кредитному ринку. Саме тому рівень обов’язкового резервування в 1994 році було збільшено з 10% до 15%. Проте норма обов’язкового резервування як важливий інструмент Національний банк України використовував у повній мірі для вирішення економічних проблем та стабілізації грошово-кредитного ринку.

Так, з метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, в 1995 році тимчасово використовувалась 100%-на норма резервування на тимчасово вільні кошти придбані на цих аукціонах. Це стимулювало комерційні банки швидше пускати в обіг придбані кошти з метою фінансування пріоритетних народногосподарських об’єктів.

З кінця 1995р. Почалася практика обов’язкового резервування валютних депозитів. В умовах, що склалися, це є важливим фактором стабілізації як валютного, так і всього грошового ринку.

На початку 1997р. Загальна норма обов’язкового резервування була знижена з 15% до 11%, що свідчить про стабілізацію грошово-кредитного ринку та додаткове стимулювання кредитної активності комерційних банків.

Надання кредитів комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідності до 1994 року відбувалось переважно опосередковано через надання за рішенням законодавчих та виконавчих органів централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредити переважно потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувались державою, і в значній мірі не поверталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Порочне коло надання з самого початку ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було розірване із запровадженням кредитних аукціонів в 1994 році, через які ліквідність потрапляла в комерційні банки і надалі в народне господарство на здоровій основі, та з повною відмовою в 1995р. від надання Національним банком України кредитів суб’єктам господарювання. Національний банк України припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку.

В цих умовах кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через поширення практики проведення цільових кредитних аукціонів по продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної кредитної підтримки.

Однією з головних змін у застосуванні інструментів кредитування Національного банку в 1996 році, яка повинна мати довготермінові наслідки, є поширення використання таких нових для України, але широко застосовуваних у світі інструментів як ломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Можливість запровадження цих інструментів виникла лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів.

Емісійні кредити Національного банку, які мають відверто інфляційний характер, були основним джерелом покриття дефіциту Державного бюджету. А якщо врахувати значний обсяг кредитів, наданих Уряду, то звідси витікає висновок про основну причину інфляції в економіці України, якою є емісійне фінансування дефіциту Державного бюджету України.

В 1995 році вперше з моменту існування незалежної України. Уряд спільно з Національним банком України розпочали створення фондового ринку державних цінних паперів. Використання державних цінних паперів дозволяє залучати до фінансування дефіциту Державного бюджету неемісійні кошти, значно знижуючи інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.

Державні цінні папери поступово повинні зайняти одне з провідних місць в регулюванні грошово-кредитного ринку.

В 1996 році проведено 283 аукціони з первинного розміщення облігацій (у 1995 році їх було лише 28) на загальну суму 3062,9 млн. грн. (у 1995 році 30,4 трлн. крб. або 304 млн. гривень.).

За обсягами цінних паперів, що розміщуються і знаходяться в обігу, державні боргові зобов’язання на ринку України займають домінуюче положення і найбільш привабливим фінансовим інструментом для вкладання коштів юридичними та фізичними особами, в тому числі нерезидентами. З використанням цього інструмента стало можливим на новій якісній основі відродити кредитні відносини. Облігації використовуються як застава для вчасного повернення коштів. Зроблені перші кроки на шляху введення в дію механізмів формування фонду страхування депозитів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обов’язкового придбання облігацій комерційними банками.

4.2. Грошово-кредитна політика (2000-ні роки).

Протягом 2000-2003 pp. НБУ дотримувався практично незмінних принципів грошово-кредитної політики, функціональна модель якої була обгрунтована та запроваджена в кінці 2000 - на початку 2001 р. Ця модель виявилася досить ефективною. Забезпечено реалізацію одного з визначальних завдань Президента України щодо органічного поєднання політики сталого економічного зростання з надійною грошовою стабілізацією, утримання інфляції на рівні, що не перевищує 10% річних. Відповідне завдання було визначено Главою держави в Стратегії економічного і соціального розвитку України на 2000-2004 pp.

Ключовою позицією в монетарній політиці було забезпечення істотного зростання рівня монетизації національної економіки як однієї з базових передумов її стабільного зростання. У 2000 р. рівень монетизації в Україні становив 16,0%, тоді як у Польщі - 47, Угорщині - 42, Чехії- 80%. Вирішення відповідного завдання передбачало, з одного боку, відчутне перевищення пропозиції грошей (зростання основних монетарних агрегатів) щодо очікуваних темпів зростання ВВП та інфляції, а з другого - використання курсового якоря як одного з визначальних інструментів цінової стабілізації. Для цього було запроваджено режим не просто плаваючого, а керованого плаваючого курсу і забезпечення на цій основі надійної номінальної курсової стабільності гривні. Водночас було проголошено необхідність здійснення політики інтенсивного нарощування обсягів міжнародних валютних резервів НБУ.

Отримано позитивні результати реалізації відповідної політики. У 2000-2003 pp. рівень монетизації майже