Економічна історія

Виникнення і розвиток феодальний відносин в Західній Європі

Господарство, засноване на жорстокій експлуатації рабів, зазнало економічного краху.

В середині першого тисячоліття н. е. сталися кардинальні зміни в господарстві країн світу, суть яких полягала в появі нових економічних відносин, які в науковій літературі дістали назву феодальні, а суспільство – феодальне або аграрне (від слова феод – спадкове землеволодіння) в Західній Європі у середні віки.

Становлення цих економічних відносин відбулося в різних країнах в різний час. Найраніше феодалізм виник в Індії (ІІ ст.), в Італії в ІІІ ст., Англії і Франції в V ст., в арабів, японців і східних слов’ян в VI ст., в Німеччині – в VІІ ст.

Історики багато сперечались з приводу походження західноєвропейського феодалізму. Так звані романісти (Дюбо, Фюстель де Куланж) виводили феодалізм із римських начал, германісти (Ш. Монтеск’є, Г. Мауер, Г. Вайц, П. Рот, Дж. Кембл) – із відносин, які існували у варварів. Однак, уже в ХІХ ст. К. Ф. Савіні, Ф. Гізо, М. М. Ковалевський, О.П. Виноградов довели, що на значній території Західної Європи феодальний лад виник в результаті синтезу римських і германських соціально-економічних інститутів. Ця точка зору одержала подальший розвиток в марксистській історіографії (З. В, Удальцова, Є. В. Туткова, Б. В. Поршнєв, Ф. Я. Полянський).

У Західній Європі біля витоків феодалізму стояли дві соціальні системи: антична, рабовласницька і варварська, ро-доплемінна. Відмінність між ними була велика. Перша досягла досить високого розвитку, друга ще не знала класового ладу. З одного боку, в античному суспільстві у IV—V ст. почали складати-ся протофеодальні елементи, з іншого — багато народів приходи-ли до феодалізму шляхом самостійного внутрішнього розвитку.

Феодальну економіку характеризують такі ознаки:

панування великої земельної власності класу феодалів;

поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосередніх виробників — селян, що часто мали у приватній власності основні засоби виробництва, худобу;

своєрідний статус селян, які були не власниками землі, а її утримувачами на різних умовах, аж до права спадкового корис-тування;

різні форми і ступінь позаекономічного примусу селян, особиста і поземельна залежність, судова підлеглість владі фео-дала, станова неповноправність селянства;

переважання аграрного сектору над торговим і промис-ловим;

панування натурального господарства і відповідний ха-рактер держави;

загалом низький рівень техніки і знань, ручне виробницт-во, пріоритетне значення індивідуальних виробничих павичок.

Ці характерні ознаки не становлять усіх особливостей феода-лізму. Необхідно виділити також умовний характер феодальної власності на землю і розподіл права на неї між кількома феода-лами. Феод був спадковою земельною власністю представника панівного класу, пов'язаною з обов'язками несення військової служби та інших обов'язків на користь вищого за ієрархією сень-йора. Останній також вважався власником феоду. Ця специфі-ка породжувала особливу значимість феодальної ієрархії і осо-бистих васально-ленних з'вязків.

У межах феодальної вотчини (французька сеньйорія, анг-лійський манор) здійснювалась експлуатація селян, яка стала основою для вилучення феодальної ренти. Феодальна земель-на рента — це частина додаткового продукту залежних селян, що безплатно, безеквівалентно привласнюється землевласником. Вона є економічною формою реалізації власності феодала на зем-лю, засобом позаекономічного примусу.

У період становлення феодалізму переважала відробіткова рента у посднанні з продуктовою. В XI—XV ст. у зв'язку зі зро-станням міст, поширенням товарно-грошових відносин поряд з попередніми двома формами набуває значення грошова рента. Поступово феодали скорочували своє господарство, передавали панську землю в утримання селян і жили за рахунок натураль-ного і грошового оброків. Цей процес, що одержав назву кому-тації ренти, сприяв зростанню економічної незалежності селян-ського господарства.

На думку сучасних дослідників, процес становлення феода-лізму йшов трьома шляхами.

Перший є результатом синтезу протофеодальних елементів пізньоантичного і варварського суспільства (Північно-Східна Галлія, окремі південнослов'янські народи). Швидше розвива-лись регіони, де варварський елемент синтезу переважав над ан-тичним. У варварських племен елемент нового ладу виражався у використанні рабів патріархального типу як землевласників, поглибленні соціального розшарування, посиленні влади військо-вих вождів і королів, дедалі більшому розвиткові мирних відно-син, які підривали систему військової демократії.

Другий, так званий безсинтезний, шлях генезису феодалізму проходив за повної відсутності греко-римського і варварського синтезу або з дуже слабким його елементом (Англія, Скандина-вія, Південна Шотландія, частково Німеччина, а також Русь, Польща, Чехія).

Третій тип складався на основі синтезу пізньоантичного су-спільства з феодальними відносинами, які сформувалися у вар-варському суспільстві з явною перевагою античних початків (Візантія, Південна Галлія, країни Середньоазіатського регіону).

Феодалізм у західноєвропейських країнах пройшов три етапи:

1) V – X ст. – раннє середньовіччя, в якому сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези);

2) XI – XV ст. – період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва;

3) XVI – перша половина XVIII ст. – пізнє середньовіччя, в якому зароджується ринкове господарство, використовувалися енергія вітру і рік, вугілля і деревина, з’являються ознаки індустріальної цивілізації.

Ця періодизація не єдина і не безспірна, але, на нашу думку, вона дає можливість повністю врахувати зміни, які відбувались у феодальному способі виробництва у Західній Європі. Для інших регіонів хронологічні межі феодалізму, звичайно, будуть дещо іншими.

Становлення феодальних відносин в країнах Західної Європи мало свої особливості. До прикладу в Італії, Франції, Іспанії, Візантійській імперії період становлення цих економічних відносин називають романським (сформувалися на основі соціально-економічної спадщини Римської імперії та господарських досягнень германських племен); в Англії, Німеччині, скандинавських і слов’янських країнах перехід до феодальних відносин відбувся на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин.

Причини феодалізації були характерні для всіх західноєвропейських держав:–

в генезі феодалізму велику роль відіграв уклад,