3.2. Визначення рівня розвитку сільськогосподарського виробництва

Агропромисловий комплекс характеризується значним обсягом валової продукції та галузевою різноманітністю; це область зернового господарства, найбільшого в країні виробництва цукрових буряків (43% до загальноукраїнського виробництва), льонарства, овочівництва, виробництва м’яса (27%), вирощується виноград. [6]

Забезпечення відродження сільського господарства передбачається шляхом побудови нової системи аграрного виробництва, функціонування якої здійснюється на сучасному світовому рівні відповідно до стратегічних інтересів селян, галузі та суспільства.

Пріоритетними напрямами розвитку агропромислового комплексу є:

- завершення реструктуризації сільськогосподарських підприємств на основі поєднання приватної власності на майно і землю із створенням на їх базі відповідних виробничих та обслуговуючих кооперативів, приватно-орендних підприємств, інших формувань з колективними формами організації праці;

- побудова неформальної відроджувальної вертикалі на основі виявлення аграрних центрів відродження – агроформування села, району, області, в яких наочні соціально-економічні досягнення є результатом проведеної глибинної трансформації. Її поєднання з наявними економічними, соціальними, організаційними, правовими та іншими сприятливими щодо відродження чинниками різних управлінських рівнів по горизонталі дозволить сформувати єдину діючу систему відродження сільського господарства регіону;

- формування ефективного агропромислового виробництва з поглибленою переробкою та зберіганням сільськогосподарської продукції за рахунок стабілізації та нарощування виробництва зерна, винограду, плодоовочевої продукції, картоплі, технічних культур та продукції тваринництва;

- підтримка як колективних сільськогосподарських підприємств, так і приватного сектора, створення ефективної інфраструктури обслуговування аграрного виробництва;

- вдосконалення фінансово-кредитного обслуговування аграрного виробництва шляхом: інтеграції банківського, аграрного та промислового потенціалу; державної та регіональної підтримки цільових програм фінансування агропромислового виробництва;

- невідкладне запровадження систематичного моніторингу здійснюваної аграрної реформи на селі;

- здійснення системних заходів щодо підтримки індивідуального аграрного сектора (селянські (фермерські) господарства, особисті підсобні господарства громадян, сільськогосподарські кооперативи, питома вага яких у виробництві сільськогосподарської продукції очікується в межах 90-95 процентів) насамперед за рахунок задоволення його потреб у високоякісному насіннєвому матеріалі, племінному молодняку худоби та птиці, розширення обсягів сервісного обслуговування (технічного, зооветеринарного) та створення умов для реалізації виробленої сільськогосподарської продукції;

- створення на науково обґрунтованих засадах оптових ринків сільськогосподарської продукції, системи оптової торгівлі харчовими продуктами, вдосконалення практики проведення виставкових заходів, семінарів та аукціонів для реклами вітчизняної продукції;
- створення і розвиток недержавних агроторговельних домів, контрактових і страхових компаній, бізнес-центрів, консультативних фірм, які надаватимуть послуги щодо господарсько-фінансової діяльності, інформаційно-консультативного обслуговування, техніко-технологічного забезпечення сільськогосподарського виробництва.  

Успіх проведення реформ у агропромисловому комплексі залежить від земельної реформи в області, успішне проведення якої дасть змогу перевести господарювання на селі на приватні засади, і прискореного становлення на цій основі приватного сектора.

З метою належного регулювання земельних відносин слід забезпечити:

- завершення процесу оформлення приватної власності на землю (паї);

- впровадження таких важелів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель, як завершення кадастрової оцінки землі, купівля-продаж землі, земельні аукціони тощо;

- налагодження роботи органів інфраструктури ринку землі (податкова інспекція, земельні банки, біржі тощо) за участю кваліфікованих землевпорядних кадрів;

- невідкладне створення земельних банків, які б фінансували вільний викуп земельних ділянок шляхом надання потрібних кредитів із застосуванням прийнятних кредитних ставок; - завершення інвентаризації земель усіх категорій та здійснення розмежування земель державної та комунальної власності;

- контроль з боку держави за використанням і охороною земель та їх моніторингом на основі методів наукового планування, організації, аналізу оцінки соціально-економічних та екологічних наслідків фактичного використання й охорони земель.

Структура господарств за напрямками спеціалізації представлена у таблиці 3.2.

Структура господарств за напрямами спеціалізації

Таблиця 3.2.

Спеціалізація | Кількість господарств | Середня площа, га | Покриття, тис. грн.

Виноград | 74 | 449 | 373

Зерно | 53 | 441 | 1995

Молоко | 13 | 117 | 608

Вівці | 1 | 25 | 208

Птиця | 4 | 78 | 1486

Змішана | 173 | 600 | 514

Інша | 4 | 957 | 1061

Всього | 304 | 555 | 497

У перехідний період до ринкових відносин посилюється потреба соціального захисту населення. На першому етапі нагальною є потреба розробки пропозицій щодо удосконалення системи соціального захисту селян на підприємствах різних форм власності, а також моделі організаційно-економічних основ розвитку соціальної інфраструктури сільської території.

3.3. Визначення ролі і місця області на економічний карті країни

Визначити роль Закарпатської області можна, якщо зважити такі фактори:

- географічний – вигідне географічне положення (область є воротами України в Західну Європу) створює їй певні переваги для прискореної інтеграції в європейські структури;

- історичний – своєрідність краю, де збереглась висока культура господарювання, традиції і навики місцевого населення, що в поєднанні з близькістю країн Західної Європи створює передумови для швидкої адаптації населення до ринкових умов господарювання; - економічний – досягнуті позитивні структурні зрушення служать вагомою передумовою для поступового економічного зростання;

- транспортний – розвинута мережа автомобільних доріг та залізниць з врахуванням зручного географічного положення може принести реальну вигоду області;

- природний – наявність унікальних природних ресурсів: мінеральних вод, лісів, значних запасів підземних і поверхневих вод, інших корисних копалин індустріального значення, ландшафтно-кліматичних зон;

- рекреаційний – область володіє потужним природним потенціалом для санаторно-курортного лікування та оздоровлення людей, який може перетворити рекреаційну сферу в одну з провідних галузей економіки області;

- екологічний – порівняно низький рівень антропогенного забруднення довкілля та виняткова екологічна роль Карпат на континенті сприяють позитивному іміджу області.

Поряд з існуванням зазначених вище переваг треба враховувати реальні фактори лімітуючого характеру, які мають суттєвий вплив на соціально-економічні і екологічні процеси тепер і в перспективі. Серед них:

- відсутність необхідної нормативно-правової бази врегулювання взаємовідносин між центром і регіонами та ефективної державної регіональної політики;

- дефіцит сільськогосподарських угідь та низька врожайність багатьох сільсько-господарських культур ускладнюють можливості самозабезпечення продуктами харчування; - надлишковість трудових ресурсів, що має соціально-небезпечний характер;

- високий ризик виникнення небезпечних природних