внутрішньому ринку та вплив імпорту на галузь вітчизняного виробництва.

Якщо в результаті антидемпінгової процедури встановлено, що факт демпінгування, субсидування або масового експорту дійсно має місце, відповідними органами порушується антидемпінгове розслідування. За відсутності достатніх доказів демпінгу або шко-ди для виправдання подовження справи заява відхиляється.

Спричинене антидемпінговою процедурою розслідування має три основні етапи:*

порушення антидемпінгового розслідування;*

проведення антидемпінгового розслідування (встановлюєть-ся факт наявності демпінгу, робиться попереднє визначення роз-мірів шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між нею і демпін-гом, приймається рішення про застосування антидемпінгових заходів, остаточно виявляється наявність демпінгу та шкоди, приймається остаточне рішення);*

завершення антидемпінгового розслідування (через застосу-вання або незастосування остаточних антидемпінгових заходів на підставі даних розслідування).

Вжиття антидемпінгових заходів, послідовність антидемпінвих процедур і механізми антидемпінгових розслідувань регу-люються національними законодавствами. Основні з них мають відповідати ст. VI Генеральної угоди з тарифів та торгівлі, при-йнятої в 1947 р., Міжнародному антидемпінговому кодексу, при-йнятому в 1967 р. на Женевській конференції ГАТГ, та Угоді про застосування ст. VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (додаток 1 до Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі) 10.

2. Економічні методи регулювання зовнішньої торгівлі

Ця група методів регулювання зовнішньої торгівлі меншою мірою, ніж адміністративні, регламентується міжнародними нор-, мативно-правовими актами, а за сутністю є торговельно-політич-ними заходами створення сприятливих умов для експансії націо-нальних товаровиробників на зовнішніх ринках і розширення географії і обсягів експортування. Спектр можливих заходів тут надзвичайно широкий, а тому держави адекватно використову-ють свободу у створенні системи методів економічного впливу на зовнішню торгівлю. Особлива увага, що приділяється урядами питанням заохочення експорту, пояснюється комплексом при-чин, які зумовлені не тільки потребами внутрішнього розвитку національних економік, а й глобалізацією світової економіки. Адже при подальшому поглибленні глобалізації економіки такі процеси і явища, як структурні зрушення у світовій торгівлі, при-скорення науково-технічного прогресу, динамізація конкурент-ного середовища, дедалі складніше ігнорувати.

До економічних методів регулювання міжнародної торгівлі належать: внутрішні фінансові та грошово-кредитні заходи, ва-лютно-кредитне регулювання та організаційно-технічне сприяння розвитку експортного виробництва та експортування 4.

3. Внутрішні фінансові та грошово-кредитні заходи

Експортні субсидії— це фінансові пільги, що надають-ся урядом або приватними структурами фірмам-експортерам на виробництво та вивезення певних товарів за кордон. Метою їх надання є покриття частини витрат національних виробників для підвищення їх конкурентоспроможності на світових ринках.

Угода про субсидії і компенсаційні заходи (додаток 1А до Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі) визначає, що субсидією є:

»фінансове сприяння, що надається на території члена СОТ урядом або будь-яким державним органом, тобто коли: уряд пра-ктикує прямий переказ грошових коштів (наприклад, дотацій, по-зичок або інвестицій), потенційну пряму передачу грошових ко-штів або зобов'язань (наприклад, гарантій за позичками); уряд відмовляється від доходів, що йому належать, або не стягує їх (наприклад, такі фіскальні стимулюючі заходи, як податкові кре-дити); уряд надає товари і послуги, крім загальної інфраструкту-ри, або закуповує товари чи послуги; уряд здійснює платежі до механізму фінансування або доручає, або наказує приватній установі здійснювати одну чи більше функцій, які б за звичайних умов виконувалися урядом, причому практика їх застосування

Угода про антидемпінгову практику

Угода вперше була укладена у 1988 р. після завершення Токій-ського раунду переговорів ГАТТ і визначила умови запровадження антидемпінгового мита країнами, до яких спрямовувався потік дем-пінгованих товарів.

Ця угода містить жорсткі критерії щодо демпінгу. Демпінгова-ним вважається такий продукт, експортна ціна якого перевищує ці-ну подібних товарів у країні експорту, або його продажна ціна ниж-ча, ніж вартість його виробництва .

З огляду на чинники, що зумовлюють недобросовісну конкурен-цію, в угоді вирізняють дві її форми:*

субсидування експорту;*

демпінг товарів на зарубіжних ринках.

Згідно з угодою країни-члени можуть запроваджувати антидем-пінгове мито на демпінговані товари. Для накладення такого мита потрібно, щоб демпінговані товари спричинили матеріальну шкоду на зарубіжному ринку (чи існує можливість такої шкоди?).

Недоречно говорити про будь-яку з форм демпінгу, якщо у краї-ні експорту не все гаразд з економічною кон'юнктурою і товари про-даються за цінами, нижчими за затрати виробництва, або обсяги їх продажу незначні. У такому разі для порівняння слід використовува-ти експортні ціни до третіх країн або покладатися на розрахункові ціни, які б могли скластися при виробництві і реалізації товару в країні імпорту.

Між демпінгованим імпортом і шкодою для національної про-мисловості відповідної країни має бути причинно-наслідковий зв'язок.

Країну демпінгу потрібно досліджувати на наявність політики демпінгу стосовно кожної з країн, що імпортують її товари. Лише в окремих випадках можна аналізувати кілька країн-імпортерів разом 22.

Для антидемпінгових розслідувань, як правило, потрібне звер-нення національної промисловості.

Власті країн, які вважають, що до них застосовується політика демпінгу, мають публічно оголосити про початок антидемпінгового розслідування і повідомити про це уряди країн-експортерів. Після початку розслідування експортери та імпортери товарів, яких підоз-рюють у демпінгу, мають право дати пояснення. Експортери повин-ні надавати властям найточнішу інформацію. Окремі дії у процесі розслідування можуть відбуватися у конкретних місцях. Відмова у наданні можливості для здійснення такого дослідження дає право компетентним органам використовувати в розслідуванні інформацію, яку вони вважають найдоречнішою.

Порівняти експортну ціну і ціну внутрішнього рин-ку досить складно. Занижені внутрішні ціни не беруться до уваги за таких умов:*

відповідні продажі мають місце протягом періоду, що перевищує один рік;*

середня продажна ціна на внутрішньому ринку нижча, ніж зваже-ні середні затрати виробництва одиниці продукції ,*

обсяг продажів за цінами, нижчими за затрати виробництва, пе-ревищує 20 % загального обсягу;*

затрати не компенсуються протягом розумного часу.

Середні ціни визначаються як середньозважені ціни внутрішнього ринку і середньозважені ціни всіх експортних угод або як середньо-арифметичні