Ідея монетарного/немонетарного методу валютної трансляції побудована на проведенні розходження між грошовими і негрошовими активами і зобов'язаннями економічних суб'єктів і відповідно на розходженні в доходах і витратах, генерируемых монетарними і немонетарними активами і зобов'язаннями.

Так, монетарними (грошовими) активами і зобов'язаннями чи фірми банка є статті, що являють собою чи вимоги зобов'язання на фіксовану суму іноземної валюти, а немонетарними (негрошовими) — фізичні активи і зобов'язання. При цьому грошові статті, виражені в іноземній валюті (наприклад, кошти, рахунки і векселі до платежу й одержання, довгостроковий борг) транслюються за поточним курсом на момент складання звітності. Негрошової ж статті (наприклад, запаси, фіксовані активи, довгострокові інвестиції) транслюються по своїм історичним курсам.

Далі, статті рахунка прибутків і збитків, так само як у випадку використання поточного/непоточного методу перерахування, транслюються переважно по середньому обмінному курсі за звітний період. Виключенням є дохідні і видаткові статті, похідні від немонетарних активів і зобов'язань. Ці статті (у першу чергу, амортизаційні витрати, витрати проданих товарів) транслюються по тім же курсі, що і кореспондуючі балансові статті (якими в даному випадку є фіксовані активи і запаси). У результаті валютні витрати проданих товарів транслюються за історичним курсом, що може відрізнятися від курсу, що використовується для трансляції продажів, деномінованих в іноземній валюті.

Тимчасовий/терміновий метод валютної трансляції вважається модифікованою версією монетарного/немонетарного методу. Різниця полягає в тім, що при використанні монетарного/немонетарного методу запаси завжди транслюються за історичним курсом. При тимчасовому методі (temporal method) запаси звичайно транслюються за історичним курсом, але можуть бути перелічені по поточному обмінному курсі. Це робиться в тому випадку, якщо на балансі різні компоненти запасів показані в балансі по ринковій вартості.

Однак, незважаючи на схожість, теоретичні бази кожного з цих двох методів трансляції різні. Так, при застосуванні монетарного/немонетарного методу перерахування вибір обмінного курсу для трансляції базується на типі чи активів зобов'язань. При застосуванні ж тимчасового методу він базується на підході, що лежить в основі оцінювання балансових витрат (історичний чи ринковий). При системі оцінки витрат за історичними цінами, що діє в даний час у США, багато американських теоретиків аккаунтинга вважають, що часовий метод є більш прийнятним методом для валютної трансляції результатів роботи фірм у цій країні.

Статті рахунка інвалютних прибутків і збитків звичайно, як і в двох попередніх випадках, транслюються по середньому (за звітний період) обмінному курсу. Однак витрати (вартість) проданих товарів і амортизаційні (по устаткуванню і боргу) нарахувань транслюються за історичним курсом, якщо відповідні балансові статті, від яких дані види доходів і витрат є похідними, враховуються на балансі по історичних ціпах, тобто цінам придбання чи активів вступу в зобов'язання.

Метод валютної трансляції по поточному обмінному курсі, чи, простіше, метод поточного курсу, є найбільш простим. Відповідно до нього всі балансові і доходно-расходные статті, виражені в іноземній валюті, транслюються по поточному обмінному курсі на момент складання звітності. Цей метод офіційно рекомендований Інститутом ліцензованих аккаунтеров Великобританії. Саме тому він широко застосовується британськими компаніями. Якщо при використанні цього методу активи фірми, деноміновані в деякій іноземній валюті, перевищують її валютно-деноміновані зобов'язання в тій же самій валюті, то девальвація (зниження курсу) іноземної валюти проти вітчизняної приведе до валютних утрат, а ревальвація (збільшення курсу) —і до додаткових валютних доходів.

Іноді застосовується варіація цього перерахункового методу, коли за поточним курсом транслюються всі активи і зобов'язання, крім лише нетто-фиксированные активів, відбивані в консолідованому балансі по історичному обмінному курсі. Відповідно і доходи (витрати), похідні від довгострокових активів, будуть перераховуватися не за обмінним курсом на момент складання звітності, а за історичним курсом.

Отже, у цілому на рахунку доходів (майже індиферентно до методу перерахування, застосовуваному до балансових валютних позицій) виторг від продажу, а також процентні платежі (і надходження) звичайно транслюються по середньому історичному обмінному курсі, що превалював протягом відповідного звітного періоду. Далі, величина амортизації фіксованих інвалютних активів перераховується по історичному обмінному курсі на момент обліку відповідних активів на балансі. Частина загальних і адміністративних витрат, а також витрати від проданих товарів транслюються по історичному обмінному курсі. Нарешті, інші статті транслюються по поточному обмінному курсі.

Основні методи трансляції укрупнених балансових статей в узагальненій формі представлені в табл.3.1.

Таблиця 3.1 - Методи валютного перерахування агрегированных позицій балансу

Балансові статті | Поточний/

непоточний метод | Монетарний/

немонетарний метод | Тимчасовий

(терміновий) метод |

Метод поточного курсу

Активи

1. Валютні засоби | Т | Т | Т | Т

2. Ринкові цінні папери (по ринковій вартості) | Т | Т | Т | Т

3. Рахунка до одержання | Т | Т | Т | Т

4. Запаси (по вартості) | Т | І | І | І

5. Фіксовані активи | І | І | І | Т

Зобов'язання

1. Поточні зобов'язання | Т | Т | Т | Т

2. Довгостроковий борг | І | Т | Т | Т

3. Капітал | Залишок | Залишок | Залишок | Залишок

Примітка: Т-активы і зобов'язання транслюються за поточним курсом чи за курсом, що превалює на дату складання балансу; И — активи і зобов'язання транслюються за історичним курсом.

У цілому валютні активи і зобов'язання, трансльовані за поточним курсом, під впливом коливань курсів іноземних валют змінюють свою вартість, виражений у вітчизняній валюті. Такі звітні величини розглядаються