валюта | Рік

офіційної доларизації

1 | 2 | 3 | 4

Андорра | Незалежне

держава | Французький франк і іспанська песета | 1278

О-ва Кука | Самоврядна територія Нової Зеландії | Новозеландський

долар | 1995

Північний Кіпр | Де-факто незалежна держава | Турецька ліра | 1974

Гренландія | Датська самоврядна область | Датська крона | до 1800

Кирибати | Незалежне

держава | Австралійський долар і власні монети | 1943

Ліхтенштейн | Незалежне

держава | Швейцарський франк | 1921

Монако | Незалежне

держава | Французький франк | 1865

Для реалізації програми офіційної доларизації національна грошово-кредитна система повинна пройти ряд підготовчих етапів, приблизний перелік яких представлений нижче. Як замещающей валюту виступає долар США. Етапи з четвертого по сьомий реалізується одночасно. У зв'язку з тим, що валютне правління вже має достатній обсяг валютних резервів і фіксований курс, при проведенні доларизації воно може відразу перейти до другої частини четвертого етапу — оголошенню долара США внутрішньою валютою.

Визначення частини пасивів центрального банку, що повинні бути піддані доларизації.

Оцінка фінансових позицій центрального банку й уряду.

Період вільного плавання валютного курсу.

Фіксація валютного курсу й оголошення долара США внутрішньою валютою.

Конвертація активів і пасивів у національній валюті в доларові активи і пасиви.

Заморожування загальної величини пасивів центрального банку, доларизація частини пасивів, визначених на першому етапі,

Карбування власних монет.

Реорганізація центрального банку: ліквідація, злиття з міністерством чи фінансів перетворення в спеціалізоване агентство по банківському нагляді.

Доларизація проходить далеко не безвісти для національної економіки. Країнам, де звертається іноземна валюта, приходиться платити сеньораж емітентам твердої валюти. У минулому сеньораж визначало; як різницю між витратами випуску грошей у звертання і вартістю товарів, які можна купити за ці гроші. У середні століття сеньоражем називали податок, яким обкладався метал, переданий монетному двору для карбування монет, з метою покриття витрат на процес карбування і створення прибутку для правителя, прерогативою якого була грошова емісії. В даний час значення цього терміна змінилося, і він став використовуватися у відношенні чистого прибутку, одержуваною будь-якою організацією, що здійснює емісію грошей. Термін «сеньораж» застосовується не тільки стосовно наявної валюти, але і до грошової бази, що містить у собі як готівка в звертанні, так і резерви комерційних банків. Один з варіантів оцінки сеньоража полягає в тому, що гроші розглядаються як актив, що не приносить процентного доходу. Відповідно, власник готівки несе альтернативні витрати у вигляді відсотка по державними цінних паперах. Зберігаючи монети і банкноти, економічний індивід, тим самим, дає безпроцентний кредит державі В такому випадку величину сенъоража можна оцінити через процентний доход, що теоретично здатна принести грошова база. По оцінках Спільного Економічного Комітету Конгресу США доходи США від доларизації інших країн рівні $13,4—$17,1 млрд у рік. Настільки значна величина сеньоража, одержувана США, природно викликає критику американської грошової влади з боку урядів офіційно долларизированных країн. Ними піднімається питання про необхідність поділу доходів від сеньоража між США і долларизированными країнами.

Офіційна доларизація впливає не тільки на країни, що приєднуються до доларової зони, але і на самі США. Вплив доларизації на Сполучені Штати в першу чергу зв'язано з безконтрольним використанням доларових мас за рубежем. У зв'язку з тим, що Америка має чільний вплив на міжнародний ринок і процентні ставки, утрата контролю серйозно знижує ефективність проведеної ФРС грошово-кредитної політики. Другий ефект від доларизації. США — ріст політичних ризиків. Якщо ФРС за якимись причинами піде на збільшення процентної ставки, долларизированные країни можуть натискати на американський уряд для того, щоб воно, у свою чергу, уплинуло на ФРС і змусило неї знизити процентну ставку. Цей тиск може бути особливо помітним, якщо виходить від великого торгового партнера США, наприклад, Мексики. Ще більш серйозна проблема доларизації — валютний демпінг. Велика країна з офіційно долларизированной чи економікою група дрібних долларизированных країн може відмовитися від використання долара США як внутрішню валюту і ввести національну грошову одиницю. Масове скидання доларів приведе до валютного демпінгу і різкого падіння курсу долара США, Разом з тим офіційна доларизація несе із собою ряд переваг, без яких Сполучені Штати перешкоджали б її проведенню. По-перше, це зміцнення статусу ведучої світової валюти. Ріст числа країн, де долар США служить внутрішньою грошовою одиницею, допомагає американській валюті зберігати за собою статус світового лідера. Доларизація однієї чи навіть декількох великих країн Латинської Америки відразу дозволить збільшити число людей, що використовують долар, і висуне доларову зону по народонаселенню на перше місце, залишивши за зону єдиної європейської валюти. По-друге, сенъораж. По-третє, це черги зниження витрат і зникнення ризиків. Особливо варто виділити усунення валютного ризику і конверсійних витрат. Доларизація унеможливить конкурентну девальвацію. Країни, що ввійшли в доларову зону, не зможуть проводити девальвації з метою збільшення конкурентноздатності свого експорту і зниження привабливості імпорту. Для Сполучених Штатів це особливо важливо, оскільки вони є країною, що імпортує.

З економічної точки зору вибір на користь офіційної доларизації доцільнийі тільки тоді, коли переваги доларизації перевищують її витрати.

Витрати офіційної доларизації:

утрата національних доходів від сенъоража: відповідно до оцінок Стэнли Фишера (першого заступника директора-розпорядника МВФ) одноразові накопичені витрати від утрати доходів від сеньйорами складають у середньому 4,6% ВВП, а безупинний потік витрат — 2,3% ВВП;

неможливість використання внутрішнього центрального банку як кредитора останньої інстанції: у Панамі, наприклад, національні банки не можуть звернутися по допомогу до ФРС США за кредитами н випадку кризової ситуації;

знижена гнучкість національної грошово-кредитної політики: