Боргові зобов'язання у практиці розрахунків підприємств

курсова робота з фінансів підприємства

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Невід'ємним елементом сучасного грошового обігу є вексель. Як платіжний засіб вексель може використовуватись для погашення заборгованості між ринковими суб'єктами, запобігаючи платіжній кризі. Водночас вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.

У буквальному перекладі слово "вексель" (wechsel, change, exchange, cambio) означає "розмін". Час появи першого векселя достеменно невідомий.

Розвиток міжнародної торгівлі викликав потребу в обміні місцевих грошей на іноземні, а незручності та небезпека транспортування реальних грошей обумовили потребу у здійсненні обмінної операції за допомогою спеціального документа: купець давав міняйлі (банкіру) певну суму в місцевій валюті, отримуючи письмове зобов'язання останнього в тому, що його кореспондент у місці призначення виплатить клієнту еквівалент зазначеної суми в іноземній валюті. Подібний прообраз сучасного векселя існував ще в античні часи, однак найперший такий документ, знайдений істориками, виписано в Італії у 1207 р.

У нашій країні вексельний обіг зародився у XVIII ст. у період петровських реформ. Особливого поширення він набув наприкінці XIX – початку XX ст., досягши в 1913 р. 71 % сукупного товарообігу Російської імперії, причому вексельні кредити комерційних банків сягнули 71,1 % вексельного обігу. Після приходу до влади більшовиків вексельний обіг було ліквідовано і тимчасово відновлено лише на період проведення так званої нової економічної політики. У 20-х роках у СРСР вексель активно використовувався в господарському обороті аж до кредитної реформи 1930-1932 рр., якою було ліквідовано комерційний кредит і обмежено сферу використання векселя зовнішньоекономічною діяльністю відповідних радянських установ.

Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.

Таким чином, практична значимість вказаних проблем зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є фінанси і фінансова діяльність підприємств.

Предметом дослідження курсової роботи є використання боргових зобов’язань у практиці розрахунків підприємств.

Метою курсової роботи є дослідження використання боргових зобов’язань у практиці розрахунків підприємств.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Розділ 1. Теоретичні аспекти використання боргових зобов’язань в практиці розрахунків підприємств

1.1. Характеристика та види векселів

Розвиток міжнародних економічних відносин здавна вимагав уніфікації вексельного права. З цією метою проводилось кілька міжнародних конференцій, найвідомішою з яких стала Женевська конференція 1930 р. На конференції було прийнято конвенцію № 358, більш відому як Женевська вексельна конвенція. Цим документом встановлювався Уніфікований закон про переказні векселі і прості векселі, положення якого країни-учасниці зобов'язались прийняти як національні вексельні закони. Крім цього, на конференції були прийняті Конвенція № 359 про врегулювання колізій законів про переказні та прості векселі, а також Конвенція № 360 про закони про гербовий збір стосовно переказних та простих векселів.

У відповідність до женевських вексельних конвенцій привели своє законодавство більшість європейських та ряд інших країн світу, які формують женевську систему вексельного права. Разом з тим у ряді країн вексельне законодавство базується на основі британського закону про векселі (Bills of Exchange Act) 1882 р. До них належать Великобританія, США, більшість членів Британської співдружності націй. Ще ціла низка країн не приєднались ні до женевської, ні до британської системи вексельного права.

СРСР як учасник женевської конференції у 1936 р. приєднався до женевських вексельних конвенцій, а 7 серпня 1937 р. було затверджено Положення про переказний і простий вексель, який, за винятком кількох пунктів, повністю збігався з Уніфікованим законом про переказні векселі і прості векселі. Проте прийняття цього документа не означало визнання комерційного кредиту, тому появи векселя у внутрішньому господарському обороті довелось чекати аж до кінця 80-х років.

Необхідність упровадження вексельного обігу закономірно постала у зв'язку з переходом України від планово-розподільної до ринкової системи господарювання. У прийнятому у червні 1991 р. Законі України "Про цінні папери та фондову біржу" вексель було легалізовано як цінний папір, що "може випус-ка-тись і обертатись" у країні. Остаточно ж відкрило шлях до активізації вексельного обігу прийняття Верховною Радою України Постанови "Про застосування вексе-лів у господарському обороті України" від 17 червня 1992 р., в якій визнається прихильність до стандартів Женевської вексельної конвенції 1930 р. [2, 171]

Загалом вексельне законодавство України складається із Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікаційний закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості веселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання