в підприємництво економічно міцного господарства може бути передбачена зменшена частка особистого доходу підприємця. В умовах спаду виробництва окремих видів продукції або необхідності стимулювання зростання виробництва в контракті на підприємництво частка доходу найчастіше встановлюється від обсягу продукції або послуг [25].
По-друге, встановлення персональної, повної не зворотної відповідальності підприємця за результатами діяльності підопічних підприємств. Здійснюючи діяльність на контрактній основі, підприємець відповідає за зобов'язаннями керованого ним підприємства всім своїм майном, за винятком того, на яке за законодавчими актами не може бути накладене стягнення. Таку ж відповідальність він несе за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, які витікають з контракту.
Система відповідальності підприємця перед власником підприємства може бути реалізована:
1) зниженням і навіть вилученням доходу підприємця за низькі результати діяльності;
2) застосуванням майнових санкцій щодо підприємця за збиток, завданий підприємству;
3) відшкодуванням підприємцем збитку, завданого майну підприемства і тим самим його власникові. Така відповідальність обов'язково має бути передбачена в контракті.
По-третє, різке підвищення ефективності і продуктивності праці на основі вторинного контрактного підприємництва і наймання робочої сили. Підприємець-керівник підприємства може, в свою чергу, здавати в контрактне підприємництво керівникам і спеціалістам окремі підрозділи або приймати їх на роботу на умовах контракту, а також приймати на роботу керівників, спеціалістів та інших працівників на умовах найму. Тому в контрактах доцільно передбачати такі самі способи встановлення залежності особистих доходів контрактантів від доходів учасників, їх підприємницької діяльності, як і в контракті першого керівника. Оплата за наймом може регулюватися колективним договором, індивідуальним усним договором, внутрішньогосподарським положенням або договором з профспілковим органом, але не нижче діючих державних ставок, розцінок, тарифів. Вторинне контрактне підприємництво і наймання різко підвищують ефективність праці, тісне узгодження його оплати з кінцевими результатами господарювання.
1.3. Фермер – основний суб'єкт підприємництва на селі
Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" орієнтує ці господарства на високотоварне виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку і реалізацію.
Отже, сучасний фермер, власник сільськогосподарського підприємства є підприємцем. Його характерні риси – заповзятливість, уміння відкривати нові можливості на кожній ділянці сільськогосподарського виробництва, в усіх сферах багатопланової фермерської діяльності.
В Україні фермерами стають, як правило, досвідчені, висококваліфіковані, майстерні люди, які глибоко знають свою справу – агрономи, економісти, механізатори, бригадири. Вони добре ознайомлені з технологією і організацією всієї номенклатури сільськогосподарського виробництва. Проте цих знань і досвіду для фермера – самостійного виробника в умовах ринкових відносин абсолютно недостатньо. Потрібно оволодіти методами, стилем, рисами незалежного підприємця, наполегливо пізнавати закони ринку, знати свої права, орієнтуватись у законах державної підтримки фермерства.
За американськими даними, причини банкрутства малих ферм найчастіше пов'язані з менеджерською недосвідченістю або некомпетентністю (наприклад, досвідчений агроном, але недосвідчений комерсант), недостатнім досвідом у галузі комерції, фінансів, управління, невмінням налагодити і підтримувати ділові зв'язки і контакти. Комерційними причинами краху малих ферм є незначні обсяги продажу продукції, значні експлуатаційні витрати, непристосованість до конкурентів тощо.
Дослідження показують також, що досягають успіху й малі підприємства, власники яких багато працюють. Нашим фермерам працювати не звикати, але тепер вони діють у незвичних умовах господарювання, на нових засадах підприємця-власника.
Діяльність фермерського господарства офіційно віднесено до підприємницької форми господарювання. Це стимулює формування особистості фермера-власника нового типу, якому притаманні риси сучасного підприємця, здатного переборювати перепони, труднощі, самостійно знаходити у складних ситуаціях рішення, які забезпечують йому успіх [25].
Перед фермерами лежить широке поле діяльності в організації сучасного високорентабельного конкурентноспроможного товарного виробництва сільськогосподарської продукції. Це загальна мета фермерства країни, а мета кожного фермера – досягти максимального обсягу виробництва продукції та прибутків після її реалізації. Для цього фермер повинен добре знати особливості свого господарства, якість землі, місцеві погодні умови, вміти аналізувати попит і пропозицію ринку, його кон'юнктуру, правильно визначати спеціалізацію господарства. Іншими словами, в сучасних умовах підприємцеві необхідно оволодіти трьома найважливішими властивостями: "знати", "вміти", "хотіти".
Знати означає мати всю потрібну інформацію, оволодіти потрібними знаннями, щоб свідомо робити свою справу. Зокрема, слід орієнтуватись у правових актах, які регламентують його діяльність.
1. Закони України, спрямовані на розвиток і державну підтримку сільського (фермерського) господарства, підприємництва в умовах самостійного господарювання (Закон "Про селянське (фермерське) господарство", Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1991 р. "Про розвиток селянських (фермерських) господарств"). Серед іншого ними передбачається:
для стимулювання розвитку фермерських господарств запровадити пільгові умови кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забезпечення на період їхнього становлення;
втручання в діяльність таких господарств державних органів, а також службових осіб не допускається;
фермери звільняються від плати за землю протягом перших трьох років господарювання;
фермерські господарства діють на принципах самоокупності, їм надається право самостійно організовувати виробництво, визначати напрями спеціалізації, розпоряджатись виготовленою продукцією;
у перехідний період до ринкових відносин вони можуть придбати матеріально-технічні ресурси в системі постачальницьких організацій, у тому числі за рахунок пільгових фондів, а також у державних організацій за цінами, що діють для колгоспів і радгоспів; ремонт техніки, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюються державними сервісними підприємствами за тарифами для державних і кооперативних господарств [19].
2. Програма державної підтримки підприємництва (затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р.). Основна мета програми – реалізація державної політики захисту і підтримки підприємництва, передусім у приватному секторі економіки, створення правових і організаційно-економічних умов для його розвитку, формування механізму державного регулювання і координації підприємницької діяльності.
Як основні напрями підприємницької діяльності програмою визначаються ті, які мають загальнодержавне пріоритетне значення: виробництво, переробка і зберігання сільськогосподарської продукції; обслуговування агропромислового комплексу, виробництво продукції для його забезпечення; виробництво товарів народного споживання, продуктів