нововведеннями. На цю сторону економічної діяльності звернули увагу Й. Шумпетер та А. Маршал. Якщо Й. Шумпетер показав тотожність підприємництва то нововведень, то А. Маршал стверджував, що дійсно роль підприємців в житті суспільства пролягає в тому, що своїми нововведеннями вони утворюють новий порядок, і, що дуже важливо прискорюють процеси, які вже конструктивно дозрівають у суспільстві. Більш правильною оцінкою є оцінка підприємця, яку дав Й. Шумпетер, як фігуру яка рішучу руйнує старі форми виробництва та організації життя суспільства, створюючи фундамент для соціальної та політичної революції. За представленням Й. Шумпетера, підприємець постійно здійснює “творче руйнування”, являючись головною фігурою в економічному розвитку суспільства.
3. Становлення підприємництва в Україні
У Конституції України визначено, що "кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом".
У Законі України "Про підприємництво" зазначено, що це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність, спрямована на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг та здійснення торгівлі з метою отримання прибутку. Залежно від форми власності виділяють: приватне, колективне і державне підприємництво.
Підприємницьке господарювання передбачає наявність у суб'єкта певної сукупності свобод і прав щодо вибору виду та планування господарської діяльності, джерел фінансування, доступу до ресурсів, організації й управління, збуту продукції, тобто економічну автономію підприємства. Держава через систему законодавства, фінансово-кредитні важелі може здійснювати лише економічне регулювання, а не втручатися в повсякденну діяльність підприємств.
Підприємництво означає наявність у господарника прав власності на засоби виробництва, продукт і доход. Отримання прибутку для підприємця є важливою метою, але не самоціллю. Найважливіше для підприємця це мотивація використання прибутку (розширення, модернізація, структурна перебудова виробництва).
В умовах підприємництва змінюється співвідношення між матеріальною зацікавленістю і мотивацією трудової діяльності: для підприємця на перший план висувається мотивація діяльності, оскільки все, що виробляється, це його власність.
Обов'язковою умовою розвитку підприємницької діяльності є певне економічне середовище і клімат, які б реально забезпечували, а не просто декларували самоуправління, свободу господарського вибору, можливість інвестиціювання доходу. Іншими словами, потрібний ринково-конкурентний режим господарювання. Конституція України констатує, що "держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності".
Перелічені умови підприємницької діяльності передбачені Законом України "Про підприємництво". У ньому, зокрема, зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тут же сформульовані принципи підприємництва: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.
Досвід розвинених країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво є найпрогресивнішою системою ведення господарства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства.
Можливості розвитку підприємництва відкриваються на основі Конституції України, Законів України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво України", "Про форми власності на землю" тощо. Законодавчими актами в Україні передбачені такі форми підприємництва: індивідуальне дрібне підприємництво; система колективних підприємств (колективне, акціонерне товариство, кооператив тощо); державні підприємства.
Створення індивідуального дрібного підприємства здійснюється на основі права кожної людини займатись будь-якою економічною діяльністю у межах законів. Нині це право забезпечується законодавче установленою приватною власністю громадян на певні засоби виробництва.
Важливим елементом дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери, яка має щонайповніше відповідати здібностям, знанням особи. Для цього потрібні надійна інформація про майбутній предмет діяльності, чітке знання відповідних законів, що регламентують підприємницьку діяльність.
Для того щоб запобігти банкрутству, підприємець повинен навіть за нормального стану справ постійно поліпшувати економічну діяльність. А для цього треба бути не лише кваліфікованим спеціалістом у певній галузі виробництва, а й економістом, щоб уміти розподіляти прибуток, враховуючи як поточні, так і перспективні потреби, оскільки для підприємця будь-якого рангу головною метою має бути прибуток не сам по собі, а його примноження. Для чіткого визначення перспективи потрібні відповідні попередні розрахунки, маркетингові дослідження тощо.
Особливе місце в підприємницькій діяльності належить державним підприємствам. Державне підприємство це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка на основі державної форми власності здійснює свою діяльність у промисловості, сільському господарстві, будівництві, комунальному господарстві", на транспорті, у зв'язку, науці та науковому обслуговуванні, торгівлі, матеріально-технічному постачанні, сфері послуг.
Діяльність державного підприємства ґрунтується на контрольних цифрах, державних замовленнях, замовленнях споживачів, довгострокових економічних нормативах та лімітах. Воно самостійно розробляє і затверджує свої плани, укладає угоди.
В умовах переходу до ринкових відносин мають створюватися можливості для розвитку всіх форм підприємницької діяльності та свободи у виборі методів господарювання, напрямів використання доходу і здійснення інвестицій. Такі можливості мають заохочувати конкуренцію та усувати монополізм державних підприємств у виробництві товарів і наданні послуг. Держава не відповідає за зобов'язання підприємства. Підприємство не відповідає за зобов'язання держави, а також інших підприємств, організацій, установ.Робота державних підприємств в умовах ринку передбачає реалізацію таких основних принципів життєдіяльності: 1) право власності або повного господарського ведення; продавати, передавати, надавати в позику, безплатно, обмінювати, здавати в оренду засоби виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, установам, організаціям, громадянам (у тому числі іноземним), випускати і реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін.; 2) самоокупність витрат (беззбитковість) і доходність. Цей принцип вимагає