а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у строк платежу, називається врахуванням, або дисконтом (англ. – знижка).
Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичним видом вексельного кредиту є позички, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати клієнтам за їхньою заявою спеціальні позичкові рахунки і відображати в них суму наданої позички під забезпечення прийнятих векселів. Векселі приймаються (депонуються) при цьому не на їхню повну вартість, а на 60-90 відсотків їхньої номінальної суми, залежно від розміру, визначеного банком конкретному клієнтові, зважаючи на його кредитоспроможність і надійність пред'явлених ним векселів.
За спеціальним позичковим рахунком підприємство-позичальник сплачує відсотки, як за користування звичайними позиками.
Банки можуть виконувати доручення векселедержателів і брати на себе відповідальність за пред'явлення векселів у строк платникові та одержання належних платежів. Якщо платіж надійде, вексель повертається боржникові. У разі неодержання платежу за вексель банк зобов'язаний подати його до опротестування від імені довірителя, а також повідомити його про виконання доручення [13].
Якщо при врахуванні векселів банк зазнає певного ризику, оплачуючи вексель (за мінусом дисконту), то, здійснюючи інкасо векселя, він приймає на себе лише доручення одержати належний за векселем платіж у визначений термін і передати його власникові векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселедержателя. За здійснення інкасо банк отримує комісійну винагороду.
Проведення операцій з векселями має економічний сенс тільки за умови, що вони видані на підставі здійснення реальних товарних і комерційних угод. На практиці часто виникає проблема фіктивних векселів, походження яких не пов'язано з реальним рухом грошово-товарних цінностей. Фіктивні векселі – це дружні і бронзові (тобто "дуті") векселі. Дружній вексель надається "по дружбі" одним підприємством іншому, що зазнає фінансових труднощів, з метою отримання останнім грошової позики в комерційному банку шляхом обліку або застави цього векселя. Бронзові ("дуті") векселі – це векселі, видані від імені некредитоспроможних або навіть вигаданих осіб. Бронзові векселі не мають майнового забезпечення; їх видача має за мету штучне збільшення боргів особи у разі її неспроможності. Таким чином можуть створюватися фіктивні кредитори, за рахунок яких частка майна, що по праву належить справжнім кредиторам, може зберігатися у збанкрутілої особи.
Вексельні позики. Обліковий (дисконтний) кредит. При обліку векселів банк фактично купує у клієнта вексель (зобов'язання третьої особи), одержувачем коштів за яким до дисконту векселя банком був його клієнт. Під час дисконтної операції останній отримує від банку грошові кошти під облікований вексель як кредит, який буде сплачений векселедавцем у строк встановлений в векселі, але одержувачем цих коштів вже стає банк. Передача банку векселя здійснюється шляхом індосаменту, тобто передавальним надписом на векселі, який містить доручення власника векселя банку отримати належну оплату по векселю. Таким чином, клієнт рефінансує в банку видані третій особі в кредит кошти. Кредитна установа при необхідності може рефінансувати цей вексель в Центральному банку. При купівлі векселя представляє собою його номінальну вартість за виключенням ставки за облікову позику,
Обов'язковою умовою при дисконті векселів є їх висока ліквідність. Оскільки у вітчизняній практиці вони виставляються на термін не більше 90 днів, то дисконтний банківський кредит с короткостроковим. Сутність облікових операцій полягає в і ому, що відпуск товару в кредит під вексель (комерційний кредит) при дисконті перетворюється на банківський кредит, а кредитором для покупця товару в кредит стає банк, якому продавець індосував (передав індосаментним надписом) вексель покупця. При дисконтному кредиті векселі повинні мати не менше двох надписів, векселедавця і першого векселеодержувача. Сума облікової ставки утримується банком в момент обліку векселя, але зараховується на прибутковий рахунок банку після погашення векселя, тобто після надходження по ньому платежу. Визначення вексельної суми здійснюється за наступною формулою [24, 56]:
S = N Ч (1 – Т Ч D),
де S – сума до сплати за векселем, D – дисконт, N – номінальна сума векселя,
Т – відносна тривалість періоду до моменту платежу за векселем.
Окрім у гримання суми дисконту, який є платою за кредит, банки можуть утримувати комісійні за інкасацію векселів (дамно), поштово-телеграфні послуги (порто), а також витрати, пов'язані з опротестуванням векселів.
Позики під заставу векселів. Позики під заставу векселів бувають строковими, коли власник векселів зобов'язаний викупити їх у банку в термін, що встановлюється в момент укладання договору про надання кредиту під заставу векселя, або до вимоги (онкольні позики), повернення яких банк може вимагати в будь-який час після надання кредиту. Для використання позикових коштів банк відкриває клієнту спеціальний позиковий рахунок, з якого позичальник здійснює розрахункові операції в розмірі суми виділеного кредиту. Така позика може надаватися шляхом видачі клієнту лімітованої чекової книжки. При видачі кредиту під заставу векселів банк обумовлює в договорі максимальний розмір позики, розмір застави і співвідношення між забезпеченням і заборгованістю по рахунку, величину проценту і комісії на користь банку, право спрямування в погашення позики сум, що надходять для сплати векселів або інших сум, що надходять на поточний рахунок клієнта.
При використанні такого кредиту банк повинен слідкувати за розмірами вільного залишку ліміту на позиковому рахунку. Перед проведенням операції зі спеціального позикового рахунку позичальника відповідальний банківський службовець перевіряє наявність залишків невикористаного кредиту,