Така інформація цікавить підприємців, які або звертаються до спеціалізованих фірм, або отримують фінансові звіти від фірм-контрагентів і ретельно їх вивчають. Підприємців цікавить, в першу чергу, надійність і кредитоспроможність контрагентів, тобто питання про те, в яких розмірах фірма може нести відповідальність за своїми зобов'язаннями і що її партнер отримає у випадку ліквідації (банкрутства), а також чи зможе контрагент своєчасно погасити свою заборгованість [23, 184].

Таким чином, аналізом фінансових звітів займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, але і його засновники та інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки для оцінки умов кредитування га визначення ступеню ризику, податкові органи для виконання плану надходження коштів до бюджету тощо. Відповідно до цього аналіз поділяється на внутрішній та зовнішній [23, 184].

Внутрішній аналіз проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства.

Основним змістом внутрішнього аналізу фінансової о стану підприємства є:

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних і фінансових ресурсів, органами контролю на підставі оприлюдненої звітності.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу є:

Слід зазначити, що аналіз фінансової звітності не дозволяє категорично зазначити рівень фінансового стану, і тільки орієнтує користувача інформації в оцінці фінансового стану підприємства та визначенні його вузьких місць.

Основні особливості зовнішнього і внутрішньою аналізу представлені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.

Основні особливості внутрішнього і зовнішнього аналізу [23, 186]

Класифікаційна ознака | Вид аналізу

зовнішній | внутрішній

Призначення | Загальна оцінка майнового і фінансового стану | Пошук резервів збільшення прибутку і ефективності діяльності

Виконавці і користувачі | П.іїісники – учасники ринку цінних паперів, податкові органи, кредитори, інвестори тощо | Управлінський персонал підприємства (керівники і спеціалісти)

Базове інформаційне забезпечення | Бухгалтерська звітність | Регламентовані і нерегламентовані джерела інформації

Характер інформації, що надасться | Загальнодоступна аналітична інформація | Деталізована аналітична інформація конфіденційного характеру

Ступінь уніфікації методики налізу | Достатньо висока можливість уніфікації процедур і алгоритмів | Індивідуальні розробки

домінуючий часовий аспект аналізу | Ретроспективний і перспективний | Оперативний

З наведених в таблиці 3.1 відмінностей слід виділити дві: по-перше, широта і доступність залученого інформаційного забезпечення і, по-друге, ступінь формалізованості аналітичних процедур і алгоритмів. Якщо в рамках зовнішнього аналізу спираються, перш за все, на бухгалтерську звітність, яку в принципі можна отримати, звернувшись в органи статистики, то інформаційне забезпечення внутрішньої о аналізу набагато ширше, так як можливе залучення практично будь-якої необхідної інформації, в тому числі і тої, яка не є загальнодоступною, зокрема для зовнішніх аналітиків. Безумовно, поняття обмеженості доступу до даних та їх конфіденційності існують і щодо внутрішніх аналітиків в тому розумінні, що абсолютної доступності до джерел інформації в принципі це існує. Це пояснюється тим, що доступ до інформаційної бази, як правило, обмежується в залежності від сфери інтересів, компетентності і відповідності того або іншого аналітика. Таким чином, методики зовнішнього аналізу базуються па припущенні про певну інформаційну обмеженість. Як правило, подібні методики засновані на базі найбільш повного набору загальнодоступної звітності, що міститься в річному звіті.

Що стосується другої відмінності, то вона в значній мірі також визначається складом і структурою вихідних даних, що є у аналітика. Так як для внутрішнього аналізу можуть бути доступні різні внутрішні звіти і форми, які не є уніфікованими і обов'язковими для складання у всіх компаніях і з заданою періодичністю, багато аналітичних процедур завчасно не визначені, а аналіз в цьому випадку носить більш творчий, в певній мірі, імпровізований характер. Основним інформаційним забезпеченням зовнішнього аналізу є бухгалтерська звітність. Навіть якщо вона не с уніфікованою, що і мас місце в економічно розвинутих країнах Заходу. Однак можлива розробка достатньо формалізованої послідовності аналітичних процедур, так як шляхом складання балансу можна побудувати інформаційні варіанти, придатні для такої формалізації [23, 187].

Отже, визначення фінансового стану підприємства є необхідною умовою управління фінансами і будується на використанні фінансової звітності і певних методів його проведення.

3.2. Методи аналізу фінансового стану підприємства

Міжнародна практика розробила певні методи аналізу фінансового стану, які ґрунтуються на різноманітних абсолютних та відносних типових показниках, що дають можливість не тільки проводити аналіз статей балансу підприємства, але й порівнювати підприємства окремої галузі господарства або таких, що займаються аналогічними видами діяльності. Такі співставлення звичайно проводяться не тільки за звітний період, але і за ряд років, що відображає доволі тривалий період діяльності підприємства. Це дозволяє визначати тенденції розвитку підприємства на перспективу, що мас велике значення в практичній діяльності, оскільки підприємства здійснюють як довгострокове, так і середньострокове та поточне планування своєї діяльності.

Основними методами аналізу звітності с наступні:

1) читання звітності;

2) горизонтальний аналіз;

3) вертикальний аналіз;

4) трендовий аналіз:

5) розрахунок фінансових коефіцієнтів [23, 187].

Читання звітності – це вивчення абсолютних показників, представлених у звітності. Шляхом читання звітності визначають майновий стан підприємства, коротко- і довгострокові інвестиції, джерела фінансування власної о капіталу, оцінюються зв'язки між постачальниками і покупцями, виручка від діяльності та прибуток звітного року.

Горизонтальний аналіз дозволяє визначити абсолютні і відносні зміни різних статей звітності у порівнянні з попереднім роком, півріччям чи кварталом.

Для визначення змін у господарській політиці підприємства більш, ніж за два послідовних роки, застосовується аналіз тенденцій розвідку (аналіз тренду),