Наказ Міністерства статистики України від 22.05.1996 р. № 144 затверджує перелік типових форм первинних документів з обліку праці та заробітної плати.

Інструкція зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затверджена наказом Міністру України № 171 від 07.07.95 за погодженням Мінекономіки України, Мінпраці України, Мінфіном України.

Згідно з п.5.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. до валових витрат підприємства належать витрати на оплату праці, що охоплюють витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати.

Постанова від 28 червня 1997 року № 651 «Про порядок визначення розміру допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та у зв’язку із вагітністю та пологами особам, які мають постійно обчислювальний доход, та особам, доход яких повністю може бути обчислений лише за результатами роботи за рік».

Особам, які мають постійно обчислювальний доход, допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та у зв’язку з вагітністю та пологами надається органами фонду соціального страхування України за умови сплати ними добровільних страхових внесків до зазначеного фонду. Розмір допомоги визначається шляхом множення середньоденного доходу на кількість календарних днів тимчасової непрацездатності з урахуванням коефіцієнтів, величина яких залежить від безперервного стажу роботи особи.

Закон України «Про відпустки» вводиться в дію Постановою Верховної Ради № 505/96-ВР від 15.11.96 р. з 1 січня 1997 року, статті 7, 8 і частину першу статті 10 – з 1 січня 1998 року. Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Також цим Законом встановлюються наступні види відпусток:

щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

творча відпустка;

соціальні відпустки: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

відпустки без збереження заробітної плати.

Згідно ст.73 КзПП святкові і неробочі дні при визначенні тривалості відпусток не враховуються. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору.

Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. № 13-92 та Інструкція ГДПІУ від 21.03.1993 р. №12 з наступними змінами і доповненнями, а також Закон України «Про внесення змін та доповнень до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 13.02.1998 р. є основними нормативними документами, що регламентують утримання прибуткового податку.

Платниками прибуткового податку в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Об’єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік, одержаний з різних джерел на території України і за її межами. Ставка прибуткового податку з 01.01.2007 р. становить 15%.

Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 р. № 400 із змінами та доповненнями встановлюється порядок нарахування і сплати страхових внесків до Пенсійного фонду.

Платниками збору є :

1. Суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об’єднань, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників. Об’єктом оподаткування для них є фактичні витрати на оплату праці працівників. Для них встановлюються ставки збору в таких розмірах: за ставкою 4% від об’єкта оподаткування для працюючих інвалідів та за ставкою 32,3% для інших працівників такого підприємства;

2. Фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, тощо. Для даної категорії встановлено шкалу ставок для нарахування збору в розмірі від 0,5 до 2%.

Законом України ”Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням» від 18.01.2001р. №2240-ІІІ зі змінами і доповненнями встановлено розмір внесків на соціальне страхування:

- для роботодавців – 1,5% від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

- для найманих працівників – від суми оплати праці: 0,5% – для працівників заробітна плата