в) за стандартами, технічними умовами або іншими мінімальними і середніми параметрами якості продуктів (товарів). Цей вид попереднього ознайомлення з товаром практикується, як правило, при укладанні форвардної угоди, тобто по товару, який ще не вироблений або не поставлений в район, в якому знаходиться біржа. Порядок роботи з товаром регулюється "Правилами роботи відповідних бірж." [12].

В залежності від особливостей формування контрактних цін розрізняють угоди з реальним товаром, у кладеними:

а) за ціною, яка склалась на біржовому ринку в момент проведення торгів. Так як в наших умовах основними видами угод з реальним товаром є угоди типу "спот" або "кеш", то ціна, як правило фіксується у біржовому контракті за результатами торгів, на яких ця угода була здійсненою;

б) за ціною, яка фіксується згодом (у момент поставки, за довідковими котирувальними цінами у місяці поставки, по інших періодах).

Така угода носить назву "онкольної угоди" – вона являє собою покупку реального товару, при якій ціна не фіксується до тих пір, поки цього не вимагає покупець. Наступні фіксування ціни характерні лише для біржових угод типу "форвард".

В залежності від особливостей умов здійснення угод у нашій біржовій практиці виділяють такі їх види:

а) бартерні біржові угоди. Ці угоди здійснюються лише на окремих ТБ (на більшості ТБ України такі угоди заборонені). В процесі здійснення бартерних угод продавець і покупець виступає в одній особі, так як і його біржовий партнер. З розвитком біржової торгівлі цей вид угод повинен припинити своє існування;

б) угоди з умовою. Під цим терміном розуміється угода з реальним товаром, коли продаж одного товару здійснюється за умови одночасної купівлі іншого товару. Відміна цього виду угод від бартерних полягає в тому, що вони укладаються на відкритих (публічних) торгах при посередництві брокера, а розрахунки по них носять грошову форму;

в ) угоди з заставою. Цей вид угод з реальним товаром передбачає, що при їх укладанні один контрагент виплачує другому певну суму грошової застави як гарантію своїх зобов'язань по біржовому контракту. В залежності від ризику невиконання зобов'язань по біржовому контракту розрізняють угоди з заставою на купівлю (у якій платником застави є покупець в цьому випадку забезпечується страхова гарантія платоспроможності і своєчасності розрахунків покупця) і угоди з заставою на продажу (у якій платником застави є продавець – в цьому випадку забезпечується страхова гарантія поставки товарів в зазначений строк).

Перераховані особливості умови угод характерні для лише нашої біржової практики і викликані нестабільністю ринку в умовах спаду виробництва і інфляції, нечіткою договірною дисципліною поставок і розрахунків, а в окремих випадках і недобросовісністю партнерів по угоді. У світовій практиці вище перераховані види біржових угод не застосовуються.

Ф'ючерсні угоди (угоди на строк) передбачають купівлю або продажу не реального товару, а лише контрактів на нього в наступному періоді. Цей період на більшості ТБ прийнятий до 1 року, хоч в світові ТБ, які допускають укладання ф'ючерсних контрактів на строк до 5 років.

Для наших багатьох підприємств досить важливо зрозуміти, чому об'єктом торгівлі на біржі е не реальний товар, а його паперовий еквівалент – ф'ючерсний контракт (раніш відмічалось нами, що ф'ючерсні угоди займають переважну питому вагу практично на всіх провідних ТБ світу).

Справа в тому, що торгівля реальним товаром вимагає великих матеріальних, трудових і фінансових втрат. Адже в переважній більшості випадків для пред'явлення товару до торгів він повинен бути доставленим на біржу або перебувати в тому ж регіоні, в якому вона розташована. Навіть в умовах України, при всій різноманітності її ТБ, радіус доставки товару на біржу досить великий. А при світовій спеціалізації ТБ і відносно невеликій їх кількості цей радіус багатократно зростає. Якщо ж врахувати такі ситуації, коли продавець і покупець знаходяться в одній країні, а біржа – в другій, або якщо доставлений на біржу товар з обмеженим отроком зберігання не буде на ній своєчасно реалізований, то став зрозумілим відсутність необхідності в реалізації виробленого реального товару через біржу.

Можна висунути і таке доведення – завозити товар на біржу зовсім не обов'язково. Достатньо укласти на біржі ф'ючерсну угоду, а товар при її виконанні направити покупцю самим коротким шляхом. Проте, раніш відмічалось, що форвардні угоди зумовлюються високим рівнем цінового ризику для однієї з сторін. При їх укладанні може бути одна біржова ціна, а при виконанні – зовсім інша. Крім того, зберігається ризик порушення договірних зобов'язань, як продавцем, так і покупцем товару. Ф'ючерсні угоди позбавлені багатьох з цих нецінових ризиків і в значній мірі згладжують ціновий ризик. Це зв'язано з тим, що ф'ючерсні угоди, будучи сконцентрованими на крупних ТБ, дають змогу нівелювати коливання регіональних цін на товари. Сукупність цих угод дозволяє ТБ здійснювати її головну функцію – ціноутворення. Встановлені в ході укладання ф'ючерсних угод біржові ціни виступають орієнтиром і для конкретних регіональних ринків реального товару. Крім того, як ми розглянемо згодом, лише за допомогою ф'ючерсних угод на біржі може бути забезпечене страхування цінового ризику по угодах з реальним товаром типу "форвард".

Впровадженню ф'ючерсних угод на біржі передує велика робота по вивченню товарного ринку і розробці типового біржового контракту. В той час як біржовий контракт по угодах з реальним товаром (типу "спот" або "форвард") може бути в значній мірі стандартизованим з тим, щоб у продавця і покупця не виникало недовіри щодо предмету такого біржового контракту. Стандартизація по