Комплексна робота щодо розвитку лізингу проводиться і в Україні. В 1991 р. функціонувало понад 200 підприємств, які надавали у тимчасове користування різні засоби праці. Певний досвід роботи у цьому напрямі вже нагромаджений Республіканським комерційним центром. Це - орендне підприємство, метою якого є всебічне сприяння формуванню ринку засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів.

Реформи в Україні супроводжуються поглибленням економічної кризи, зниженням рівня життя населення. Стабілізація і подальший розвиток ринкової економіки можливий за умов розширення орендних відносин. Господарювання на умовах оренди —важлива ознака ринкової економіки.

Ефективне ведення підприємницької діяльності передбачає широке впровадження і використання орендних механізмів. Підприємства, що випробовують необхідність в розширенні парку обладнання або його заміні, мають 2 можливості: придбати обладнання у власність або взяти його в оренду.

У першому випадку необхідно знайти значні грошові ресурси або вилучити з обороту ліквідні кошти, що може викликати погіршення структури балансу, або використати позикові кошти, що обумовить появу додаткових витрат на оплату відсотків по кредиту.

Оренда дозволяє підприємствам залучати до господарського обороту необхідне майно без значних одноразових вкладень, пов'язаних з його придбанням, і надає можливість отримувати прибуток за допомогою здачі в оренду тимчасово невживаних об'єктів, зберігаючи право власності на них.

2. Поняття та основні риси акціонерних товариств

Варіантів визначення поняття АТ (доктринальних і ле-гальних) чимало, якщо брати до уваги світову практику розвитку акціонерної справи і акціонерного законодавства в історичному аспекті. З них можна вирізнити основні характерні риси АТ як специфічної (окремої) організа-ційно-правової форми підприємницької діяльності, що так чи інакше визнаються більшістю дослідників АТ.

По-перше, АТ є переважно об'єднанням капіталів (найяс-кравішим їх представником), для участі в якому досить зробити лише майновий внесок (оплатити акції).

АТ (його варіант за континентальним, у т. ч. україн-ським, правом) має під час заснування володіти певним ка-піталом (за законодавством України відкриті АТ на момент скликання установчих зборів повинні мати сплаченим що-найменше 30%, а закриті АТ — 50% статутного фонду, мінімальний розмір якого не може бути меншим за 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки мінімаль-ної заробітної плати, чинної на момент створення АТ [1]), хоч, наприклад, за законодавством США (а до недавнього часу — і законодавством Великої Британії) подібна умова не є обов'язковою.

Другою важливою ознакою АТ є те, що його основний (статутний) капітал поділяється на певну кількість, як правило, рівних між собою часток, що їх називають акція-ми. При цьому певна частина установчого капіталу забез-печується АТ ще до створення останнього за рахунок спла-ти повністю або частково особами, які підписалися на акції (під час створення відкритого АТ) або стали засновниками (в процесі створення закритого АТ), вартості акцій, зробивши відповідний внесок (гро-шовий, майновий). При цьому акціонер втрачає майнові права на гроші (майно), сплачені за акції, право власності на які набуває АТ з моменту його державної реєстрації. Виходячи з АТ, акціонер отримує не внесену ним частину майна (якщо він робив внесок у речовій формі), а вартість (ринкову, номінальну) акцій, що відчужуються. Це забез-печує збереження певної стабільності майнової бази АТ. Лише ліквідація останнього дозволяє акціонерам отрима-ти відповідну їх часткам (акціям) частину майна товариства, якщо, звісно, воно залишилося після сплати боргів АТ (задоволення претензій кредиторів).

Не менш важливою рисою АТ є обмеженість відповідальності АТ за його зобов'я-заннями лише належним йому на праві власності майном (воно може бути за своєю масою і відповідно — грошовою оцінкою більшим або меншим од статутного фонду АТ). Ця ознака є типовою для класичної (за римським правом) юридичної особи, що забезпечує їй самостійність майнової відповідальності за своїми зобо-в'язаннями в межах майна, що належить їй на праві влас-ності. Власне, АТ відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, а отже, про обмеженість його відповідаль-ності також говорити не можна (термінологічне невірно).

Відповідно до принципу виключної майнової відпові-дальності АТ на його акціонерів не може бути покладено обов'язку сплачувати додаткові внески та брати на себе зобов'язання перед іншими акціонерами чи кредиторами товариства щодо покриття збитків товариства, якщо закон не зазначає інше. Так, згідно з законодавством деяких країн (Німеччини, Російської Федерації) контролююче підприєм-ство (в т. ч. власник контрольного пакету акцій) несе субсидіарну чи солідарну відповідальність за борги това-риства — залежного підприємства, включаючи випадки визнання останнього банкрутом, якщо заподіяна шкода (заборгованість) чи банкрутство спричинені впливом кон-тролюючого підприємства.

Щодо іншої ознаки — обмеженої відповідальності акціо-нерів, то, попри типовість вирішення цього питання на практиці (акціонери власним майном за борги товариства взагалі не відповідають, якщо повністю сплатили свої акції), теоретичне обґрунтування та законодавче закріплення положень щодо обсягу відповідальності акціонерів не мож-на назвати простим.

Частина науковців-дослідників АТ, а Їх ніби підтримує законодавство деяких країн (в т. ч. й України), визнача-ють відповідальність акціонерів як обмежену сумами (кош-тами, майном), сплаченими за акції (в межах акцій). Слід, однак, зазначити, що деякі автори говорять про безпосеред-ню відповідальність (у разі, якщо акціонер не повністю оплатив акцію, він відповідає в межах несплачених за акцію сум усім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення) і опосередковану відповідальність (щодо сум, сплачених за акції, можливість повернення яких він може