рішень, але не форма власності (підприємство може належати одні особі, але бути самокерованою структурою).
Принагідно нагадати, що історично первинним було тривале існування підприємницьких фірм, самокеровані системи з’явились потім, коли економічне і підприємницьке середовище уможливило реалізацію принципу економічної демократії. У нас спостерігається перехід від “соціалістичного” типу підприємств до самокерованих, а не до підприємницьких, без урахування обставин перехідного періоду.
За умов такої “економічної демократії”, коли приватизація здійснюється через “розпорошення прав власника”, коли приватизація здійснюється через розпорошення прав власника між усіма працюючими, демократичні засади в економіці призводять до хаотичного розвитку виробництва.
Приймаючи рішення про вибір тієї чи іншої організаційно-правової форми, підприємець п о в и н е н:
визначити потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обов’язків, що залежить від профілю та змісту майбутньої підприємницької діяльності, можливого кола партнерів, співвідношення найбільш доцільної форми організації підприємства і можливостей, що надаються чинним законодавством.
вирішити питання про форму створення статутного фонду засновуваного підприємства, що також залежить від конкретного змісту майбутнього підприємства, власних можливостей, масштабів діяльності, рівня конкуренції у тій галузі, в яку підприємець має намір проникнути. Для започаткування будь-якої справи потрібно мати достатньо потужний стартовий капітал;
ретельно зважити і видати найбільш ефективну форму організаційної побудови підприємства.
Відповідно до закону “Про підприємства в Україні” можна заснувати:
приватне індивідуальне (сімейне) підприємство;
ТзОВ (акціонерне товариство закритого типу);
акціонерне товариство відкритого типу.
Крім того закон дозволяє створення повного і змішаного (командитного) товариств, а також об’єднань підприємств. До цього переліку можна додати державні і муніципальні підприємства, а також ті, що функціонують на основі оренди і викупу майна трудовими колективами.
При створенні підприємства мають бути визначені конкретні цілі їхньої діяльності, тобто кінцеви стан господарювання, якого фірма сподівається досягти на певний момент у майбутньому.
Процес формування цілей підприємства має бути конкретним і передбачати:
виробництво наперед визначеної кількості певної групи товарів;
задоволення виявлених у певному регіоні потреб у конкретній сукупності товарів (продуктів, послуг);
обслуговування певної категорії клієнтів тощо.
Зокрема підприємці ставлять перед собою не лише поточні цілі, а й перспективні, тобто планують як тактику, так і стратегію свого становлення функціонування і розвитку.
Зокрема тактика підприємця може полягати у тому, що на початковому етапі своєї діяльності накопичити певну суму власного капіталу, яка потім на другому етапі буде використана для розвитку підприємства.
Вибрані цілі мають бути конкретними і реальними, формуватись і визначатись у певних показниках, максимально точно вимірюватись.
До них можна віднести такі:
прибутковість (обсяг прибутку, дохід від інвестованого капіталу, відношення прибутку до обсягу продажі);
продуктивність або ефективність (виробіток на одного працівника, витрати на виробництво одиниці продукції);
продукція (зміна номенклатури і асортименту, впровадження нових її видів);
виробничі потужності (поточна величина, можлива динаміка у майбутньому);
персонал (підвищення рівня кваліфікації, поліпшення умов праці);
ринок (обсяг продажу, частка участі на ринку);
Отже основні етапи створення підприємства:
пошук і знаходження своєї господарсько-ринкової лінії на ринку;
свідомий вибір форми підприємницької діяльності (індивідуальне або колективне підприємство);
усвідомлення та розробка власних стратегій та тактик вибраного бізнесу;
придбання засобів реалізації підприємницької ідеї – технічних засобів і предметів праці, майном необхідних працівників;
встановлення ринкової ціни на вироб чи послугу;
започаткування конкретного виробництва, визначення каналів збуту власної продукції.
Успішне подолання цих кроків дає можливість наблизитись до практичної реалізації формальної акції – підготовки документів для заснування, державної реєстрації, ліцензування діяльності започаткованої фірми.
Під стратегією прийнято розуміти комплексну програму дій, яка забезпечує здійснення місії (генеральної мети) фірми і досягнення її множинних цілей.
Для того, щоб вибрати стратегію фірми, потрібно спочатку провести оцінку і аналіз існуючої стратегії. Залежно від того, на якій стадії життєвого циклу перебуває фірма, її керівництво може вибрати одну з базових стратегій.
Стратегію виживання – вона є захисною і використовується за кризового стану економічної діяльності підприємства.
Стратегію стабілізації – стратегію діяльності підприємства з урахуванням нестабільності (коливання) обсягу продажу своєї продукції і отримують величини доходів.
Стратегію зростання – найефективнішу стратегію стабільного зростання обсягу продажу, прибутку, капіталу.
3. Мале підприємництво в ринкових умовах
Світовий досвід розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою економікою засвідчує, що частка малих та середніх підприємств у загальній кількості змінюється по країнах від 94% у Великобританії, до 99,9% у Франції. В усіх розвинутих країнах малі підприємства вже давно оформилися в самостійні структурні підрозділи малого бізнесу. Вони зайняті виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, - виробляють деталі, вузли, компоненти для великих підприємств.
Розглядаючи роль і місце малого підприємництва в економіці держави, можна його образно порівняти з військовою системою. Великі підприємства – це “танки”, роль яких здійснювати прориви у вирішенні стратегічних проблем, а малі підприємства – це “піхотинці”, які мають заповнити певну територію і вирішувати тактичні проблеми.
В середині 80-х років в США на малий бізнес припадало 63% всіх зайнятих, 45% сукупних активів, 34,9% чистого доходу. Лише в промисловості тут функціонує близько 2 млн. малих підприємств. В промисловості Японії діє 6,5 млн. малих підприємств, на яких зайнято близько 40 млн. чоловік, або понад 30% загальної чисельності зайнятих. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльного населення. Відчутна роль малого бізнесу і в галузі науково-технічного прогресу. невеличкі науково-пошукові фірми вже давно перетворилися у важливий фактор НТП.
В ринковій економіці підприємства малого бізнесу вважаються гнучкими, маневреними та ефективними з огляду на витрати, вони в своїй діяльності в основному наближені до споживачів (виробництво, торгівля, послуги), спроможні швидко реагувати на зміни попиту і враховувати побажання клієнтів. Створюючи значну кількість робочих місць і займаючи вагому частку у виробництві валового внутрішнього продукту
