Право тимчасового користування землею, у т. ч. на умовах оренди, оформляється договором.

До встановлення меж земельної ділянки на місцевості та одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, приступати до використання земельної ділянки, у т. ч. на умовах оренди, забороняється.

Слід зауважити, що є особи як юридичні, так і фізичні, які, фактично використовуючи землю і не оформивши з тих чи інших причин належних документів на неї, ухиляються від оподаткування землі.

Відсутність документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, не звільняє суб'єктів від сплати за землю з огляду на те, що використання землі в Україні є платним і підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Необхідно відмітити, що раніше встановлений граничний термін оформлення державних актів подовжено. Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1999 р. № 1312-XIV "Про земельну реформу" передбачено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу України, повинні до 1 січня 2004 р. оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається [20, 16].

Право тимчасового користування землею, у т. ч. на умовах оренди, оформляється договором.

Тому всі юридичні та фізичні особи, які фактично використовують земельні ділянки без належного оформлення документів на землю, площа яких підтверджується даними державного земельного кадастру, з метою уникнення застосування до них фінансових санкцій повинні сплачувати земельний податок і стати на облік у відповідному органі державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки як його платники.

Вищевикладене стосується і тих суб'єктів, які викупили будівлі, споруди (їх частини) через регіональні відділення Фонду державного майна України.

Платниками земельного податку відповідно до Закону є власники землі та землекористувачі.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Законом України від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV "Про оренду землі", який у Законі України від 2 жовтня 2003 р. № 1211-IV викладено в новій редакції [20, 17].

Цей Закон визначає правові засади оренди землі, її об'єкти, орендодавців та орендарів землі, їх відповідальність і права, порядок набуття права на оренду земельних ділянок, у т. ч. права третіх осіб на орендовану земельну ділянку, умови та порядок укладення договорів оренди землі, їх зміни, припинення, розірвання і поновлення тощо.

Оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону).

Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них (ст. 3 Закону).

Договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону).

Право власності (користування) виникає також і при переході таких прав на будівлю або споруду.

При переході права власності громадян на житловий будинок і господарські споруди до декількох власників, а також при переході права власності на частину будинку у випадку неможливості розподілу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у загальне користування власників цих об'єктів.

2.2. Об'єкт і ставки оподаткування

Ст. 5 Закону України від 19 лютого 1996 р. № 378/96-ВР "Про плату за землю" визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у т. ч. на умовах оренди, а суб'єктом (платником) є власник землі і землекористувач, у т. ч. орендар.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у т. ч. на умовах оренди.

Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:

Плата за землю диференційована залежно від якості земельної ділянки, її місцезнаходження, а також виходячи з кадастрової оцінки земель.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів і обчислюється, виходячи з площі земельної ділянки, яку передано у власність або надано в користування, ставки земельного податку та розміру грошової оцінки землі.

Ставки земельного податку встановлені Законом України "Про плату за землю" окремо для кожної категорії земель, визначених статтею 2 Земельного кодексу України. А саме: для земель сільськогосподарського призначення, земель населених пунктів, земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, земель лісового та водного фондів.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про плату за землю" [3] грошова оцінка земельних ділянок проводиться органами Державного комітету України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Зазначена методика затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213 "Про методику грошової оцінки земель