чином, законодавець об'єднав відмінні за своєю природою фінансові категорії: плату за землю і земельний податок. Землі державної власності, які надаються в користування (постійне чи тимчасове) державним підприємствам, установам та організаціям, є об'єктом плати за користування земельними ресурсами – неподаткового платежу, який, хоч і побудований на принципах платності, зворотності тощо, але не має податкового характеру [23, 101].
Отже, між платою за землю та земельним податком є різниця. З теоретичної точки зору плата за землю є компенсаційним платежем власнику землі – державі – за її тимчасове використання. Земельний податок сплачують на користь держави власники за фактом наявності земельних ділянок як таких, що приносять певний доход.
Плату за землю повинні сплачувати державні та комунальні підприємства. Земельний податок повинні сплачувати підприємства приватної та колективної форми власності, населення. На сучасному етапі становлення податкової системи з фіскальними цілями оподаткуванню земельним податком підлягають підприємства всіх форм власності. Відповідно до фінансової теорії, для підприємств державної та колективної форм власності повинні бути розробленими диференційовані ставки плати за користування земельними ресурсами, що враховують їхню галузеву належність та місцезнаходження. Уданому випадку передбачається переважання регулюючої функції платежів над фіскальною функцією податків.
Висновки
Отже, дослідивши переваги і недоліки земельного оподаткування в Україні, можна зробити наступні висновки:
1. Відповідно до ст. 13 і 14 Конституції України земля – це об'єкт права власності українського народу й основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави.
2. Згідно з нормами ст. 2 Закону України від 19 лютого 1996 р. № 378/96-ВР "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю як один із видів загальнодержавних податків і зборів справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.
3. Платниками земельного податку та орендної плати за землю можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, підприємства, об'єднання, організації та установи незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на яких вони утворені, а також спільні підприємства, міжнародні об'єднання та організації за участі українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємства, які повністю належать іноземним інвесторам, яким земельні ділянки передано у власність або надано в користування, у т. ч. на умовах оренди.
4. Ст. 5 Закону України від 19 лютого 1996 р. № 378/96-ВР "Про плату за землю" визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у т. ч. на умовах оренди, а суб'єктом (платником) є власник землі і землекористувач, у т. ч. орендар. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у т. ч. на умовах оренди.
5. Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:
землі сільськогосподарського призначення;
землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);
землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;
землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та істо-рико-культурного призначення;
землі водного фонду;
землі лісового фонду;
землі запасу.
6. Плата за землю диференційована залежно від якості земельної ділянки, її місцезнаходження, а також виходячи з кадастрової оцінки земель.
7. Розрахунок земельного податку юридичними особами провадиться самостійно за станом на 1 січня поточного року відповідно до форми земельного податку, затвердженої наказом ДПА України від 14 січня 1998 р. № 18, і до 1 лютого подається відповідній податковій адміністрації. У випадку отримання земельної ділянки протягом року юридичні особи подають розрахунок протягом місяця після отримання. Нарахування земельного податку громадянам провадиться державними податковими адміністраціями. Платіжні повідомлення про сплату податку видаються громадянам не пізніше 15 липня поточного року.
8. Основним недоліком справляння плати за землю в Україні можна вважати нечіткість у визначенні суб'єкта і об'єкта оподаткування, що зумовлено неврахуванням розбіжності між поняттями "плата за землю" і "земельний податок".
Література
Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141.
Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. №2768-111 // liga.kiev.ua.
Про плату за землю: Закон України від 19 вересня 1996 р. №378/96-ВР // liga.kiev.ua.
Про плату за землю: Закон України від 3 липня 1992 р. № 2535-ХІІ // liga.kiev.ua.
Про плату за землю: Лист Державної податкової адміністрації України від 3 травня 2001 р. №5659/7/18-2117 // liga.kiev.ua.
Щодо справляння плати за землю з громадян: Лист Державної податкової адміністрації України від 12 листопада 2001 р. № 15211/7/17-0317 // liga.kiev.ua.
План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за № /4185 // liga.kiev.ua.
Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за № 893/4186 // liga.kiev.ua.
Бондаренко В.Л. Різниця між платою за землю та земельним податком: теоретичні міркування та реальна нормотворча практика // Актуальні проблеми економіки 2004. – № 8. – С. 27-34.
Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: НІОС. – 2002. – 608 с.
Государственные финансы: Учебн. пос. / В.М. Федосов, Л.Д. Буряк, Д.Д. Бутаков и др.; под ред. В.М. Федосова, С.Я. Огородника и В.Н. Суторминой. – К.: Лыбидь, 1991.
Грачева Е.Ю., Соколова Э.Д. Финансовое право России: Учебн. пос. – М.: Новый Юрист, 1997.
Гривнак К. Плата за землю
