надані послуги. Вони є переважними, бо визначають характер і зміст роботи фінансової служби підприємства у сфері розрахунків. Від безперебійності та планомірності організації розрахунків за товарними операціями вирішальною мірою залежить стан усіх розрахунків підприємства, його фінансовий стан.
До другої частини платіжного обороту належить велика група платежів нетоварного характеру, які відбуваються, головним чином, у зв'язку з виконанням усіляких фінансових зобов'язань підприємств. Такі платежі бувають між:
підприємством та органами загальнодержавних фінансів (платежі підприємства до бюджету з прибутку, оплата податку на додану вартість, акцизного збору, платежі до загальнодержавних цільових грошових фондів, інші податкові та неподаткові платежі на користь держави);
підприємством і комерційними банками (одержання та повернення креди-тів, сплата процентів за користування ними, оплата інших банківських послуг);
підприємством і його вищим органом або його засновниками – юридичними особами (платежі коштів на створення централізованих фондів, одержання коштів із цих фондів, перерозподіл фінансових ресурсів, одержання та повернення тимчасової фінансової допомоги та ін.) [13, 243].
Розрахунки нетоварного характеру можуть бути також між підприємствами та організаціями (наприклад сплата та одержання штрафів за порушення господарських угод, за порушення правил транспортних перевезень, пожежної безпеки, санітарного контролю тощо).
У соціалістичній економіці рух товарних і грошових потоків у економічній літературі розглядався крізь призму планової організації процесу відтворення і його складових – виробництва, розподілу, споживання.
Ринковим відносинам властивий вільний рух товарів, послуг, капіталу і ресурсів. Саме цей момент треба враховувати, розглядаючи рух товарів і пов'язаний з ним оборот грошей [19, 21].
Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках суб'єктів господарювання, громадських організацій, кошти населення, інші фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом. Отже, маса грошей, яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення і зберігання. Останні постійно залучаються в активний грошовий оборот.
Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову.
Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий стає інструментом регулювання об'єкта грошового обороту – грошової маси.
Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення.
Грошовий оборот на кожному підприємстві пов'язаний з такими напрямками:
забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);
реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;
сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;
забезпечення спільної діяльності підприємств;
отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам [19, 22].
Таке групування пов'язане з різною економічною сутністю названих розрахунків, документооборотом, видами й методами фінансового та банківського контролю.
Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, що в них відкрито рахунки суб'єктів підприємницької діяльності.
Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення, а відтак і фінансовий стан суб'єктів господарювання.
Одним із головних факторів нормалізації розрахунків у народному господарстві є запровадження єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними актами.
Основними фінансово-правовими державними актами, які регулюють систему розрахунків в Україні, є;
Закон України "Про Національний банк України";
Закон України "Про банки і банківську діяльність";
Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні";
Інструкція Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті " від 21.01.2004, № 22;
Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (затверджене Правлінням НБУ 15.12.2004 № 637).
1.2. Форми безготівкових розрахунків у господарському обігу
Безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки здійснює банк на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Безготівкові розрахунки здійснюють за такими формами розрахункових документів:
платіжного доручення;
платіжної вимоги-доручення;
платіжної вимоги;
розрахункового чека;
акредитива [13, 134].
Відповідно до класифікації Банку міжнародних розрахунків (м. Базель) усі платіжні інструменти поділяються на три групи:
ті, що базуються на кредитовому переказі коштів (доручення про переказ у системі "жиро", у системі автоматизованих розрахункових палат, постійні доручення, доручення про переказ у системі SWIET);
ті, що базуються на дебетових переказах коштів (векселі, чеки, прямі дебетові списання, банківські трати);
пластикові картки, що мають ознаки як кредитових, так і дебетових інструментів.
Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, утому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку.
Платіжне доручення – документ, що є письмово оформленим дорученням клієнта банку, який його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунка.
Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки.
День оформлення платіжного доручення не враховується.
Доручення застосовують у розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.
Розрахунки дорученнями здійснюються:
за фактично відвантажену або продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);
у порядку попередньої оплати – якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством або обумовлено в угоді;
для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше терміну, установленого чинним законодавством;
для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;
для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та цільових фондів;
в інших випадках відповідно до укладених угод або чинного законодавства [13, 136].
В угоді про розрахунково-касове обслуговування банк і
