платник можуть передбачати можливість подання платником платіжного доручення у довільній формі та визначати правила заповнення таких доручень платником, умови їх приймання та виконання банком.
Платіжне доручення у довільній формі обов'язково має містити всі реквізити платіжного доручення.
Платіжні доручення в довільній формі застосовуються при розрахунках у разі:
періодичного перерахування платником фіксованих сум одним і тим самим отримувачем коштів;
надання платником повноважень банку списати зі свого рахунку визначену суму в разі настання умов, визначених угодою;
перерахування підприємством заробітної плати, пенсії тощо на особисті рахунки одержувачів;
інших випадків відповідно до чинного законодавства або укладених угод [13, 136].
Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, в якому передбачаються два види дій: вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажену продукцію і доручення покупця своєму банку оплатити вказані документи.
Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.
Такі доручення банк приймає від платника протягом 20-ти календарних днів після виписки і на суму, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника.
Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.
Причини несплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.
Розрахунки платіжними вимогами застосовуються в разі здійснення примусового списання (стягнення) коштів.
Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, установлених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій.
Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами).
Розрахунковий чек – це документ суворої звітності, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку – емітента), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.
Чекодавець – юридична чи фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.
Чекодержатель – підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.
Банк-емітент – банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.
Чеки, які застосовуються для безготівкових платежів, називаються розрахунковими.
Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги).
Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.
Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками" відповідних балансових рахунків (аналітичний рахунок "Розрахунки чеками") у банку-емітенті.
Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін розрахункового чека на готівку та отримувати здачу з суми чека готівкою.
Невикористані розрахункові чеки після закінчення терміну дії чекової книжки або використання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити термін дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його використання.
Чекові книжки (розрахункові чеки) діють один рік.
Чеки з чекової книжки випускають у момент здійснення платежу і видачі чекодавцю за отримані ним товари та надані послуги [13, 139].
Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:
виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги;
надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Акредитив за своєю суттю є угодою, що відокремлена від угоди купівлі-продажу або іншого контракту, на якому вона може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.
За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.
Банки-емітенти можуть відкривати такі акредитиви:
покритий – акредитив для здійснення платежів, при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку;
непокритий акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту [13, 139].
Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні:
відкличний акредитив – акредитив, який може змінити або анулювати банк-емітент без попереднього погодження з бенефіціаром (при порушенні умов, передбачених угодою, у випадку дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів);
безвідкличний акредитив – акредитив, що може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.
Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресованим.
Термін дії акредитива в банку-емітенті встановлює покупець у межах 15-ти днів з дня відкриття, не враховуючи термін проходження документів між банками. У разі необхідності (зміни в умовах договору) заявник може продовжити термін дії акредитива на 10 днів.
Переваги акредитивної форми розрахунків – прискорення строків розрахунків, наявність гарантій у платника.
Недолік – приводить до уповільнення обіговості обігових коштів.
Для оперативного ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обміну технологічною інформацією клієнти можуть застосовувати програмно-технічний комплекс "клієнт банку – банк".
Клієнтська частина системи "клієнт – банк" забезпечує автоматичне ведення поточного стану рахунку клієнта в банку, враховуючи проведені початкові та зворотні платежі. Розрахункові документи в електронному вигляді, що подаються клієнтом у банк, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів Національного банку України, із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установчими документами надане право підпису. Реквізити розрахункового документа в електронному вигляді, що використовується у системі "клієнт – банк", визначаються договором між банком та клієнтом, але обов'язково цей документ має містити такі з них:
дату і номер;
назву, ідентифікаційний код (номер)
