Найімовірніше, що стягнення ПДВ за принципом походження припускало би встановлення його ставки за шкалою країни-споживача товару і призводило би, врешті решт, до значної уніфікації ставок між країнами. Адже, як мінімум, запровадження ПДВ на операції продажу між країнами, навіть в межах ЄС, тягне за собою необхідність встановлення певної системи перерозподілу сплачених коштів з країни походження до країни призначення. Застосування при цьому ставки країни призначення було би надзвичайно тяжкою адміністративною задачею, оскільки кожна із країн повинна була би слідкувати за множиною ставок на весь спектр свого експорту.

З іншого боку, гармонізація ставок є надзвичайно складним політичним питанням, оскільки втрачаючи автономію у впливі на ставки податку, уряди країн-членів ЄС повинні були би практично втратити автономію і у важелі фіскального впливу на розвиток економіки своїх країн. Саме тому сьогодні, на фоні наростаючої напруженості в дебатах щодо ступеня економічної інтегрованості ЄС, більшість його країн проводить політику жорсткого відстоювання принципу призначення в оподаткуванні доданої вартості.

Попри наполегливу стратегічну позицію Єврокомісії у цьому питанні, її офіційні документи визнають, що на сьогодні можливість такого переходу є вкрай проблематичним. Таким чином, цей досить привабливий варіант модифікації ПДВ на сьогодні залишається у кращому випадку питанням далекого майбутнього навіть для такої високо інтегрованої системи, як ЄС, а також заручником вирішення більш глибокого питання практичних перспектив поєднання еконо-мічної інтеграції за умов збереження бажаного рівня політичної автономії [14].

Треба зазначити, що в якості компромісного варіанту між принципами призначення та походження інколи пропонується впровадження ПДВ на експорт принаймні деяких груп товарів, враховуючи, що застосування змовницьких схем, як правило, відбувається у певних товарних групах (здебільшого з товарами, які найлегше підлягають транспортуванню – для ЄС найризикованішими наразі є комплектуючі комп'ютерного обладнання та мобільні телефони). Однак визнається, що навіть в межах окремих товарних груп ускладнення, пов'язані з встановленням ставки та механізмами міжбюджетного перерахування коштів, були би вкрай небажаними. Крім того, встановлення бар'єрів для окремих ринків найімовірніше призвело б до переміщення шахрайської активності на інші товарні категорії, навіть при їхній відносно меншій привабливості для такої діяльності.

2.3.2. Звільнення від податку для операцій, що відбуваються між підприємствами на території кожної з країн

Друга із запропонованих течій в пропозиціях щодо модифікації ПДВ спрямована на подолання іншого критичного елементу злочинних змов – самого механізму відшкодування податку, сплаченого в складі закупівель підприємства-виробника. Знешкодити цей механізм пропонується шляхом призупинення дії ПДВ для операцій купівлі-продажу між підприємствами (business-to-business або B2B transactions). В ідеалі це означатиме, що фірми-змовники втратять можливість злочинно користуватися системою ПДВ, оскільки для бізнесових операцій буде ліквідовано як необхідність сплати податку, так і відповідно можливість його повернення із бюджету.

Пропозиції щодо таких змін містять низку ідей щодо того, яким чином подібне призупинення могло би запроваджуватися технічно. Найбезпосереднішим способом є звільнення від оподаткування всіх операцій між підприємствами. Іншим варіантом є запровадження елементів зворотного нарахування при сплаті податку (reverse charge) [11].

Очевидно, що в тому чи іншому технічному оформленні описані модифікації фактично означають перенесення обов'язку зі сплати податку на додану вартість у повному обсязі на останню ланку виробничого процесу – операцію продажу товару роздрібним торгівцем кінцевому споживачу. У одній з попередніх публікацій цього часопису доводилось, що така пропозиція є не лише сумнівною з точки зору перспективи протидії змовницьким схемам, але і має велику низку недоліків, пов'язаних передусім з ушкодженням найважливіших елементів ПДВ як податкового інструменту [14].

Перенесення відповідальності за сплату податку на роздрібного продавця означає, в першу чергу, ліквідацію одного з основних принципів ПДВ – розподілу цієї відповідальності між усіма учасниками виробничого процесу шляхом фракціонованого перерахування на кожній його ланці. Фракціоноване перерахування дозволяє не лише рівномірно розділити будь-які видатки, пов'язані зі сплатою податку між виробниками, але й, найголовніше, створює систему перехресного контролю над його обліком через механізм податкового кредиту. Перенесення всього тягаря відповідальності на роздрібного продавця не лише усуває таку систему, але і значно збільшує мотивацію як до уникнення від оподаткування, так і до зловживання системою на етапі продажу кінцевому споживачу. Очевидно, що в такій ситуації фіктивні підприємства могли би використовуватись з такою ж успішністю для несплати ПДВ, як і при нормальному оподаткуванні операцій між підприємствами – компанії, що зникають, не сплативши ПДВ, цілком можуть бути фіктивними роздрібними продавцями. Крім того, продаж товарів кінцевим споживачам може досить легко декларуватись як комерційна операція, що відкриває нові можливості для змови. Всі ці обставини вимагатимуть додаткових адміністративних ресурсів з метою податкового контролю, але також і означатимуть значні додаткові адміністративні ускладнення для доброчесних роздрібних продавців.

Знов-таки, ідея призупинення дії ПДВ на бізнесові операції інколи розглядається як варіант до запровадження для окремих товарних груп, де ризик змовницького зловживання є найбільшим. Однак такі пропозиції видаються ще ризикованішими, оскільки вони повинні призводити до співіснування в країні двох паралельних режимів стягнення податку, що відкриває можливості для нових змовницьких схем, що могли би діяти без залучення експортної ланки