2.3.3. Встановлення умови для отримання відшкодування у вигляді сплати ПДВ постачальником

Популярним полем для пошуку способів протидії карусельним схемам є варіанти прив'язки права на відшкодування до факту доведеної сплати ПДВ попереднім учасником виробничого ланцюжку. Загальна ідея такої прив'язки теоретично дозволяє знешкодити основну проблему змови – відшкодування сум податку, що ніколи не потрапляли до бюджету.

У той же час, попри теоретичну привабливість, практичне впровадження цієї ідеї є досить проблематичним. Передусім реалізація подібних запобіжників вимагає виключної обережності, оскільки при цьому завжди присутній ризик позбавлення права на відшкодування доброчесних платників податку, що є наріжним елементом ПДВ. Крім того, заходи такого порядку належать до розряду досить інтрузивних, тобто таких, що створюють для підприємств, незалежно від ступеню їхньої доброчесності, значну кількість додаткових адміністративних проблем, що вимагають фінансових та людських затрат, а отже збільшують стимули для уникнення від оподаткування.

Одна із пропозицій щодо модифікації адміністрування ПДВ, що ставить право на відшкодування в залежність від доведення факту попередньої сплати податку, припускає зібрання та утримання вичерпних баз даних щодо операцій купівлі-продажу всіх зареєстрованих платників ПДВ з метою їх подальшої перехресної звірки. Очевидно, що захід такого масштабу є вкрай вибагливим і ресурсномістким.

Відомі також приклади декількох країн, що розглядали можливість впровадження в своїх податкових системах спеціальних ПДВ-рахунків, на яких повинні були утримуватись кошти, належні до сплати за зобов'язаннями з ПДВ покупцями до моменту виконання податкових зобов'язань продавцем. Основним контраргументом проти таких пропозицій є пов'язана з ними необхідність відволікання обігових коштів підприємств, незалежно від рівня їхньої доброчесності. Попри те, що подібні пропозиції розглядались декількома країнами (включно з Україною), на сьогодні ця ідея не отримала широкого практичного застосування [11].

Отже, основною перешкодою для потенційного застосування багатьох європейських напрацювань для сьогоднішніх проблем ПДВ в Україні є не тільки і не стільки відносно вищий рівень фінансової прозорості та розвитку систем податкового адміністрування в країнах ЄС, скільки набагато інтенсивніша економічна і політична взаємна інтегрованість його країн, яка дозволяє аналізувати можливості якісно іншої міжнародної адміністративної співпраці, обміну інформацією і навіть ідеї досить радикальних змін самого податку на додану вартість. Зокрема, модифікації на зразок відміни нульової ставки на операції експорту очевидно залишаються нереалістичними для української ситуації.

У той же час напрями, в яких розвивається ця дискусія, і деякі її результати заслуговують на негайну увагу, як мінімум з точки зору ретельного зважування тих кроків, практичне запровадження яких в інших країнах викликало застереження.

Крім того, заходи, що сьогодні обговорюються на рівні Євросоюзу, повинні розглядатись Україною з точки зору її стратегічних євроінтеграційних прагнень і пов'язаною з ними перспективою подальшої гармонізації податкових систем. Як видно із матеріалів цієї статті, така гармонізація (або її відсутність) оточена великою кількістю політичних аспектів, однак її потужний стимул лежить в царині економічної співпраці, зокрема у сфері протидії бюджетним втратам через зловживання з ПДВ. Таким чином, відповідні загальноєвропейські заходи повинні розглядатись як перспектива, пов'язана не стільки із потенційною політичною інтеграцією, скільки з наближенням України до спільного європейського ринку, тобто реалістичнішої і наближеної мети.

Врешті, незалежно від напрацювань, пов'язаних з міжнародною співпрацею, українські фахівці могли би бути зацікавлені в аналізі та використанні політики урядів окремих країн, що припускають боротьбу із зловживаннями в режимі окремо взятої податкової системи. Зокрема, як видно із наведених матеріалів, увагу привертає той факт, що об'ємна робота з цього питання, проведена в країнах Західної Європи, схиляє податківців до центральної ролі заходів, спрямованих на безпосередню боротьбу із створенням та діяльністю фіктивних підприємств, які залишаються ключовим елементом будь-яких змовницьких схем.

Висновки

Дослідивши проблему податкового кредиту, його принципи та механізм функціонування, можна зробити наступні висновки:

1. Ідея використання податків на споживання (непрямих податків) та їх співвідношення із податками на доходи була і залишається однією з найсуперечливіших у фіскальній науці. Історично опосередкована форма одержавлення національного продукту з'явилась значно пізніше, ніж пряме оподаткування доходів підприємств і громадян, проте поступово перетворилася в найвідчутніший канал поповнення доходів державного бюджету та фінансування державних видатків.

2. Пільги – це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правил, обов'язків або полегшення умов виконання їх. Податкові пільги – це звільнення від податків згідно з чинним законодавством. Вони є одним із елементів податкової політики і переслідують як економічну, так і соціальну мету. Використовуючи податкові пільги, держава регулює певні економічні процеси і забезпечує соціальний захист окремих видів діяльності та груп населення. Перелік податкових пільг визначається законами України та інструкціями Міністерства фінансів України про порядок нарахування і сплати тих чи інших податків.

3. Податкові кредити – це пільги, спрямовані на зменшення податкової ставки або податкового окладу. Об'єктом у даному випадку виступає обчислена сума податку, а не доходи або видатки платника.

4. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

5. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів