господарювання, значною мірою визначає його універсальність. Рівень неоподатковуваного обороту, що визначається межею 1200 неоподатковуваних мінімумів на рік, а також відсутність такого обмеження для підприємницьких структур, які здійснюють торгівлю за готівку, мають певні негативні наслідки, серед яких – підвищення вартості справляння податку. Відомо, що в більшості розвинутих країн 60-70 % надходжень від ПДВ припадає лише на 10-15% від усіх зареєстрованих підприємств. Завдяки цьому немає потреби в перевірці документації та в обслуговуванні значної кількості малих підприємств, платежі яких є незначними. Увага податкових органів зосереджується на продуктивніших ділянках роботи. На фоні недостатньої технічної забезпеченості вітчизняного фіскального апарату необхідність встановлення порівняно високої неоподатковуваної межі та її поширення на всі без винятку галузі господарювання стає очевидною. Світовий досвід свідчить, що низька межа або її відсутність спричиняє малоефективне справляння ПДВ. Для порівняння – в Італії не існує подібних обмежень щодо підприємницької структур малого бізнесу і, як наслідок, ефективність оподаткування є чи не найнижчою у Європі. Крім того, доведення неоподатковуваної бази до економічно доцільної величини позитивно позначиться на розширенні сфери діяльності малого бізнесу, який є важливою рушійною силою розвитку ринкових відносин у країні [16].
Перегляду вимагає якісний склад оподатковуваної бази, тому що оподатковуваний оборот за чинною методикою має низку елементів, що за своїм економічним змістом не можуть бути складовою доданої вартості. Це, зокрема, стосується суми амортизації.
Закономірно, що при визначені витрат на виробництво амортизація прирівнюється до матеріальних витрат. Тому при визначені доданої вартості (методом різниці між виручкою від реалізації та матеріальними витратами) доцільно було б виручку зменшувати на суму всіх матеріальних витрат, включаючи і амортизаційні відрахування. Це стає особливо актуальним, якщо враховувати, що в системі оподаткування підприємств України у перспективі передбачено стягнення за рахунок прибутку спеціального податку на майно. При зазначеній методиці амортизація оподатковуватиметься двічі: один раз податком на майно, як складовою вартості основних фондів, другий – ПДВ в складі доданої вартості.
У структурі вітчизняної економіки значна питома вага припадає на фондоємкі галузі, де амортизація є вагомим елементом собівартості, і, за умови включення її до бази нарахування податкового зобов'язання з ПДВ, дещо підвищуються ціни, негативно впливаючи на конкурентоспроможність товарів і послуг. Це ще один аргумент на користь виключення амортизації з об'єкту оподаткування. Крім того, з позицій податкового менеджменту. реалізація даної пропозиції не передбачає особливої складності, оскільки амортизація має чітке відображення в реєстрах бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Аналіз чинного законодавства з ПДВ засвідчив ще один істотний недолік – подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком на додану вартість базу включається сума акцизного збору. Більш того, в Україні існує велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є собівартість – одна із складових бази для нарахування податкового зобов'язання з ПДВ. Очевидно, в такий спосіб держава вирішує свої фіскальні інтереси, одночасно порушуючи задекларовані нею ж принципи податкової політики. Тобто додана вартість з метою оподаткування має бути максимально очищена від інших непрямих податків і платежів.
Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему пільг з ПДВ. Вірогідно, що перелік пільг продиктований намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару (роботи, послуги) від ПДВ передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку, і його носії, оскільки у перших з'являється можливість завдяки зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції за кількісними параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів (робіт, послуг).
Разом з тим характерною рисою ПДВ як із позицій фіскальної достатності, так із з позицій економічної ефективності є його здатність сприяти реальній оцінці вартості товарів, Тому широка система пільг щодо сплати податку є недостатньо виправданою.
Розглядаючи ПДВ, слід особливу увагу звернути на два моменти. Перший пов'язаний із розміром ставки. Спочатку її було встановлено на рівні 28%, її розміри перевищували всі допустимі межі. Тому рішення про доведення ставки ПДВ до 20 % є виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і такий розмір податкової ставки є завищеним. У період становлення ринкових відносин рівень оподаткування товарів народного споживання має бути більш поміркованим.
1.2. Поняття і види податкових пільг
Пільги – це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правил, обов'язків або полегшення умов виконання їх. Податкові пільги – це звільнення від податків згідно з чинним законодавством. Вони є одним із елементів податкової політики і переслідують як економічну, так і соціальну мету. Використовуючи податкові пільги, держава регулює певні економічні процеси і забезпечує соціальний захист окремих видів діяльності та груп населення. Перелік податкових пільг визначається законами України та інструкціями Міністерства фінансів України про порядок нарахування і сплати тих чи інших податків.
Залежно від того, на зміни якого з елементів структури податку – об'єкта оподаткування, податкової бази чи ставки податку – спрямована пільга, роблять поділ пільг на три групи:
вилучення;
знижки;
податкові кредити [10, 31].
Вилучення – це податкові пільги, спрямовані на виключення з оподатковуваного доходу окремих предметів (об'єктів оподаткування).
Вилучення можуть надаватись як усім платникам податку, так і окремим їхнім категоріям; як постійно, так і на визначений строк.
Знижки – це пільги, спрямовані на скорочення податкової бази. Вони пов'язані не з доходами платника