Як відомо, податок на додану вартість є широко запровадженим у країнах ЄС, і проблемність його адміністрування внаслідок змовницьких схем на європейських ринках сьогодні є однією із найдискусійніших тем європейської податкової політики. Значна кількість цих проблем виразно співпадають із тими, з якими стикається сьогодні Україна. [14].

Криміналізовані схеми використання системи ПДВ у Західній Європі є по суті подібними до української практики, за винятком того, що "європейська модель", як правило, не включає цінових маніпуляцій і перенесення доданої вартості на фірми-одноднівки, а натомість ґрунтується на змові платників податку з двох чи декількох країн-членів ЄС, задіяних у експортно-імпортних операціях. Спрощено кажучи, експортер однієї з країн продає свої товари фірмі-одноднівці [11], у іншій країні, яка потім перепродає їх третьому "брокеру" на своїй же території, який, в свою чергу, експортує їх назад першому "гравцю". Фірма-одноднівка зникає, не сплативши ПДВ, "брокер" отримує відшкодування несплаченого податку, і таким чином ця схема може повторюватися декілька разів, через що у Європейській податковій практиці вона отримала назву "каруселі".

Для країн ЄС додаткове ускладнення полягає також у відсутності митного контролю торгівельних операцій між країнами-членами починаючи з 1993 року, що звужує можливості викриття та припинення "карусельних" схем і висуває якісно нові вимоги до роботи відповідних органів податкової адміністрації.

Європейські фахівці сходяться на думці, що оцінити прямі та опосередковані втрати від наявності таких злочинних схем досить тяжко, але навіть приблизні розрахунки свідчать, що ці втрати є дуже відчутними і становлять "єдину і найбільшу загрозу для існування ПДВ у цих країнах". Лише у Великобританії, яка є однією із найактивніших держав у боротьбі з порушеннями у системі ПДВ, річний обсяг бюджетних втрат через "карусельні" схеми за деякими оцінками сягає 1,73 мільярда фунтів [11]. Згідно з інформацією Єврокомісії, деякі із країн-членів ЄС оцінюють втрати від махінацій з ПДВ у 10 відсотків від загального обсягу надходжень від цього податку [14].

Вивчення цієї проблеми та варіантів її розв'язання сьогодні ведеться як на рівні Євросоюзу, так і в межах податкової політики окремих його членів. При цьому пошук оптимального рішення відчутно ускладнюється тим, що модифікація системи оподаткування доданої вартості є темою, щільно дотичною до інших, більш політично чуттєвих аспектів європейської податкової політики, в яких інтереси країн-членів часто стратегічно відрізняються між собою та відносно загальноєвропейської лінії, втіленої у позиції Єврокомісії.

Серед великої кількості спроб віднайти спосіб подолання сьогоднішніх проблем з системою ПДВ, пов'язаних із системою відшкодувань, є і такі, що аналізують можливості модифікації цього податку як такого. Ці пропозиції на сьогодні існують у вигляді декількох основних ідей, практичне втілення яких наразі визнається досить проблематичним. Однак ще гострішим контраргументом в дискусії навколо таких існуючих пропозицій щодо модифікації є той факт, що більшість цих ідей, ліквідовуючи певні негативні елементи ПДВ, ставлять під загрозу існування і певних найпривабливіших рис цього податку.

Три основні течії в пропонованих варіантах змін в ПДВ сконцентровані навколо таких задач, кожна із яких могла би потенційно скоротити можливості для злочинної змови платників податку:

2.3.1. Запровадження податку на міжнародні операції купівлі-продажу

Ключовим елементом в організації схеми зловживання системою ПДВ є нульова ставка податку на експорт товарів, що дозволяє змовникам безпідставно отримувати відшкодування несплаченого податку із бюджету. Враховуючи центральне значення експортної ланки у змові, одним із варіантів налагодження системи ПДВ могло би бути відновлення повного оподаткування експортних операцій з подальшим перерозподілом цих коштів між бюджетами країн, серед яких відбувається торгівля.

Перевагою такої пропозиції є повне збереження основних рис податку на додану вартість, дія якого таким чином просто поширюється на досі неохоплені операції продажу. У той же час така модифікація могла би суттєво знизити обсяги втрат від зловживань з системою шляхом використання фіктивних підприємств, не позбавляючи її найпривабливішого з інших точок зору механізму – механізму відшкодування податку, сплаченого в ціні закупівель. Справді, якщо операції продажу за межі країни обкладатимуться за звичайною ставкою, максимальною втратою від шахрайства за участю фірми-одноденки могла би бути різниця між вхідним та вихідним ПДВ, несплачена до бюджету в разі зникнення такої фірми [11].

Очевидно, що така пропозиція є набагато більш реалістичною для впровадження серед країн ЄС, для яких еквівалентом експортних операцій є так звані операції внутрішньосоюзної торгівлі (intra-community transactions), тобто торгівлі між країнами-членами, що також обкладаються за нульовою ставкою. Більше того, саме така інтегрована система ПДВ залишається стратегічним орієнтиром Єврокомісії в її баченні майбутньої податкової політики ЄС. З технічної точки зору впровадження таких змін означає перехід на стягнення ПДВ за принципом походження, коли при продажу товарів закордон, податок з їхньої доданої вартості перераховується в ту країну, на чиїй території їх було вироблено. Альтернативна система, яка діє у більшості країн, припускає, що податок на додану вартість перераховується в бюджет країни, де відбулося споживання товару, – в такому випадку податок діє за принципом призначення.

Однак попри теоретичну привабливість такої моделі її запровадження навіть в