паперів – це сфера обігу цінних паперів, до якої вони потрапляють після того, як їх продасть перший власник, що купив ці цінні папери у емітента безпосередньо або через посередника. Цей ринок може бути неорганізованим (позабіржовим) або організованим (біржовим).
Позабіржовий (неорганізований) ринок характеризується наступними особливостями:
відсутністю єдиного курсу на однакові цінні папери;
торгівля цінними паперами відбувається в різний час і в різних місцях;
великою кількістю продавців цінних паперів;
відсутністю єдиного центру, який би відпрацьовував методологію.
Організований (біржовий) ринок – це торгівля цінними паперами на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції в спеціально організованих місцях за чітко прописаними правилами і технологіями. Біржі є основним інститутом вторинного ринку цінних паперів, сприяють накопиченню, розподілу і перерозподілу капіталу. Усього в світі нараховується близько 200 фондових бірж, що об'єднані у Міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Токіо, Лондона.
1.3. Моделі ринку цінних паперів
У світі розрізняють декілька організаційних моделей ринку цінних паперів, які, насамперед, відрізняються співвідношенням банків та інших фінансово-кредитних установ, можливістю втручання державних органів. Найбільш відомі моделі американська та німецька (табл. 1.2).
Таблиця 1.
Американська та німецька моделі ринку цінних паперів [6]
США | Німеччина
Висока частка акціонерного капіталу (облігації та акції на ринку відносяться як 4:3) | Низька частка акціонерного капіталу, висока частка фінансування за рахунок випуску облігаційних позик (облігації відносяться до акцій як 10:1)
Велика частка інвестиційних фондів та інших колективних інвесторів | Невелика частка інвестиційних фондів
Значна частка комерційних паперів | Незначна частка комерційних паперів
Дефіцит бюджету фінансується тільки шляхом випуску цінних паперів | Поряд із випуском державних цінних паперів існує традиція прямого кредитування на покриття дефіциту
Невелика частка прямого банківського кредиту (25-30 %) у фінансуванні господарства | Значна частка прямого банківського кредиту (50-60 %) у фінансуванні народного господарства
Низька частка банків у статутних фондах промислових підприємств | Висока чи порівняно висока частка участі банків у статутних фондах промислових підприємств; різноманітні форми асоціацій банків та підприємств
На ринку цінних паперів переважають небанківські інвестиційні інститути, частка банків у фінансових інститутах знижується | На ринку цінних паперів переважає вплив банків, частка банків у фінансових активах стабільна
Американська модель ринку більш динамічна і здатна адаптуватися до будь-яких змін глобальної економічної кон'юнктури.
Для успішного впровадження в економічну систему американської моделі необхідна наявність, як мінімум, 2-х чинників:
системи колективного інвестування, альтернативної банківській (інвестиційні, взаємні фонди та ін.);
внутрішнього інвестора, що належить до категорії "середній клас", тобто такого, що має достатні прибутки для добровільного вкладення надлишкових засобів у цінні папери з прийнятним рівнем ризику.
Щодо моделі українського ринку цінних паперів, слід відзначити, що вона поєднує в собі риси двох моделей.
1) Майже в повній відповідності до рекомендацій американських експертів:
організована робота Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР);
застосовуються механізми регулятивного впливу на ринок;
продовжується робота над новим акціонерним законодавством;
впроваджується система державного моніторингу учасників ринку.
2) Інфраструктурні інститути ринку формуються в Україні на основі принципів, близьких до директив Європейського Співтовариства. Це стосується:
біржових і депозитарних систем;
способів регулювання ринків похідних цінних паперів;
фінансових продуктів;
регулювання вексельного обігу;
упровадження сучасних стандартів бухгалтерського обліку та облікової системи ринку в цілому.
1.4. Учасники ринку цінних паперів
Головні учасники ринку цінних паперів (фондового ринку) – емітент та інвестор.
Емітент – юридична особа, яка від власного імені випускає цінні папери та бере на себе зобов'язання виконати умови, що випливають з умов їх випуску.
Інвестори – фізичні і юридичні особи України та інших країн світу, які стали чи мають намір стати власниками акцій та облігацій.
Інвесторами є особи, які вкладають власні кошти, майно, майнові та немайнові прав, у тому числі інтелектуальну власність, у цінні папери. Інвесторами в Україні можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, за винятком органів держаної влади та управління і місцевих органів самоврядування. (Це не стосується Пенсійного фонду, одним із напрямів діяльності якого є вкладення коштів у цінні папери державних органів та акціонерних товариств).
На ринках цінних паперів у розвинених країнах (особливо акціонерних та облігаційних) інституціональні інвестори є основною категорією. Інститути купують акції з різних причин:
прагнення захистити тимчасово вільні кошти від знецінення;
прагнення отримати дохід;
посилення впливу на управління емітентом;
створення гарантій щодо збереження господарських взаємозв'язків із емітентом [6].
Крім інституціональних інвесторів, на фондовому ринку також діють фізичні особи, яких ще називають індивідуальними інвесторами. Індивідуальні інвестори є досить численною категорією учасників ринку цінних паперів. Завдяки своїй численності, вони мають можливості акумулювати кошти індивідів, використовувати їх з метою здійснення підприємницької діяльності. Незначні кошти окремих індивідуальних інвесторів у кінцевому результаті консолідуються в акціонерні капітали, допомагають інститутам – виробникам товарів та послуг – виробляти необхідну суспільству продукцію.
Однак на фондовому ринку домінують усе ж інституціональні інвестори:
по-перше, інституціональні інвестори володіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні;
по-друге, саме інституціональні інтереси частіше бувають зацікавлені в тому, щоб брати участь у повсякденному управлінні справами емітента;
по-третє, якщо індивідуальні інвестори купують цінні папери, керуючись власними інтересами, то інституціональні інвестори досить часто роблять це з метою поєднання як власних інтересів, так і інтересів емітента.
До професійних учасників ринку цінних паперів належать фінансові посередники: брокери, брокерські контори, банки, довірчі товариства. Професійні учасники ведуть рахунки клієнтів у цінних паперах і грошових коштах, а також здійснюють через брокерів біржові угоди з купівлі-продажу та інші біржові операції з цінними паперами.
Їх ще називають інфраструктурними інститутами фондового ринку. Інфраструктуру визначають як посередницьку ланку (мережу) між виробниками та споживачами певних товарів. Аналізуючи інфраструктуру фондового ринку,