необхідно звернути увагу на її певні особливості.
По-перше, ряд інфраструктурних інституцій ринку цінних паперів одночасно можуть виступати як власне посередницьким інститутом, так і емітентом та інвестором.
По-друге, відносини, які формуються між учасниками ряду інфраструктурних інститутів – фондів, страхових компаній, інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, довірчих товариств тощо, – передбачають досить високий ступінь довіри, яка міститься у відносинах фізичних та юридичних осіб до таких інституцій.
По-третє, взаємодія суб'єктів фондового ринку з певними інститутами інфраструктури є не добровільною справою, вільним вибором, а обов'язковою умовою здійснення певних операцій. Прикладом може бути функціонування в Україні інституту реєстраторів акцій акціонерних товариств. Реєстратор є чистим монополістом, до того ж взаємодія з ним при переході прав власності на акції є абсолютно необхідною.
Розділ 2. Особливості управління портфелем цінних паперів підприємства
2.1 Мета і завдання управління інвестиційним портфелем акціонерного товариства
Інвестиційний портфель є сукупністю вхідних в нього інвестиційних проектів і цінних паперів. Основною метою управління даного портфелю є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії акціонерного товариства на окремих етапах його розвитку. В процесі реалізації основної мети при управлінні портфелем вирішуються наступні дії.
По-перше, забезпечення високих темпів економічного розвитку акціонерного підприємства за рахунок ефективної інвестиційної діяльності. Між ефективністю інвестиційної діяльності і темпами економічного розвитку існує прямий зв'язок – чим вище об'єм продажів і прибутків, тим більше засобів залишається на інвестиції.
По-друге, забезпечення максимізації доходу (прибутку) від інвестиційної діяльності. Для цілей економічного розвитку підприємства пріоритетне значення має не валовий, а чистий прибуток. Тому за наявності декількох інвестиційних проектів рекомендується вибирати той з них, який забезпечує найбільшу суму чистого прибутку на вкладений капітал.
По-третє, забезпечення мінімізації ризиків. Інвестиційні ризики різноманітні і супроводять усі види інвестиційної діяльності. За несприятливих умов вони можуть викликати не тільки втрату прибутку (доходу) від інвестицій, але й частини капіталу, що інвестується.
Тому для прийняття рішень з реалізації інвестиційних проектів доцільно суттєво обмежувати інвестиційні ризики.
По-четверте, забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства в процесі здійснення інвестиційної діяльності. Дана діяльність пов'язана з відверненням фінансових ресурсів у великих розмірах і на тривалий термін, що може привести до зниження платоспроможності підприємства за поточними господарськими операціями. Крім того, фінансування окремих інвестиційних проектів здійснюється за рахунок залучення позикових засобів. Різке підвищення їх питомої ваги в пасиві балансу підприємства може привести до втрати фінансової стійкості підприємства в довгостроковому періоді. Тому, формуючи інвестиційні джерела, слід наперед прогнозувати, який вплив вони зроблять на фінансову стійкість і платоспроможність підприємства.
По-п'яте, дослідження шляхів прискорення реалізації інвестиційних проектів. Намічені до реалізації проекти повинні бути виконані якнайшвидше виходячи з таких міркувань:
перш за все високі темпи реалізації кожного проекту сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства в цілому;
чим раніше реалізується проект, тим швидше формується додатковий грошовий потік у формі прибутку від інвестицій;
прискорення часу реалізації проекту скорочує терміни інвестиційних ризиків, пов'язаних з несприятливою зміною кон'юнктури на ринку інвестиційних товарів [6].
Перераховані завдання управління інвестиційним портфелем тісно взаємозв'язані. Так, забезпечення високих темпів розвитку підприємства можна досягти за рахунок підбору високодохідних проектів і прискорення їх реалізації. У свою чергу максимізація прибутку (доходу) від інвестицій, як правило, супроводжується зростанням інвестиційних ризиків, що вимагає їх оптимізації. Мінімізація інвестиційних ризиків є найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства в процесі здійснення інвестиційної діяльності.
Отже, виходячи з розглянутих задач управління інвестиційним портфелем пріоритетною з них є не максимізація прибутку від інвестиційної діяльності, а забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства при достатньому рівні його фінансової стійкості в процесі цього розвитку.
З урахуванням перерахованих вище завдань визначається програма дій з формування і реалізації інвестиційного портфелю:
1) дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування кон'юнктури на ринку інвестиційних товарів. Сюди відносяться:
правові умови інвестиційної діяльності в розрізі форм інвестицій;
аналіз поточного стану ринку;
прогноз кон'юнктури ринку в розрізі сегментів в цілому;
розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства, що передбачає формування цілей інвестування на найближчу перспективу;
розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів для реалізації вибраної інвестиційної стратегії. До таких ресурсів відносяться власні засоби: чистий прибуток, амортизаційні нарахування і залучені засоби з кредитного і фондового ринків;
пошук і оцінка інвестиційної привабливості реальних проектів, відбір найбільш ефективних із них. Ретельна експертиза вибраних проектів, розрахунок рівня прибутковості і ранжирування за цим показником вибраних проектів для інвестування;
оцінка інвестиційної якості окремих фінансових інструментів і відбір найбільш ефективних із них (наприклад, акцій і корпоративних облігацій);
формування інвестиційного портфелю і його оцінка за критеріями прибутковості, ризику і ліквідності. Розрахунок ведеться за кожним інвестиційним проектом і фондовим інструментом. Сформований інвестиційний портфель можна розглядати як реалізовувану в поточному періоді сукупність інвестиційних програм;
поточне планування і оперативне управління окремих інвестиційних програм і проектів (календарні плани і бюджети реалізації окремих інвестиційних проектів);
організація моніторингу реалізації окремих проектів (контроль і аналіз за ходом реалізації);
підготовка рішень про своєчасний вихід з неефективних проектів і продажу окремих фінансових інструментів, реінвестування капіталу, що вивільняється. Якщо фактична ефективність проектів (цінних паперів) виявиться нижче розрахункової, то ухвалюється рішення про вихід з таких проектів і визначаються форми такого виходу (реалізація активів, акціонування, поглинання окремих фірм і т. д.);
10) коректування інвестиційного портфелю шляхом підбору інших проектів або фондових інструментів, в які реінвестується капітал, що вивільняється [6].
2.2. Типи портфелів цінних паперів та інвестиційних стратегій
Портфельна стратегія акціонерної компаній будується на основі включення у фондовий портфель максимальної кількості цінних паперів. Вона тісно пов'язана із загальними напрямами розвитку фондового ринку. В умовах
