активізації фондових операцій на вторинному ранці питання формування портфелю цінних паперів особливо актуальні, оскільки дозволяють забезпечити конкретні інтереси інвесторів.
Під інвестиційним портфелем розуміється сукупність цінних паперів, що належать підприємству, різного терміну погашення і неоднакової ліквідності.
Теорія портфелю передбачає оптимальну побудову інвестиційної програми, яка дозволяє підприємству при наявному в його розпорядженні капіталі отримати очікуваний дохід при мінімальному ризику. Інвестиційний портфель формується на основі диверсифікації вкладень. Це означає, що чим більша кількість цінних паперів включена в портфель, тим більш високий дохід у загальному об'ємі дасть зростання одного з них.
Конкретні портфелі можуть мати:
односторонній цільовий характер;
збалансований характер, якщо мається на увазі, що в портфелі акумулюються цінні папери, придбані для вирішення різних завдань, і в цілому його зміст відповідає балансу цілей, яких дотримується інвестор;
безсистемний характер, якщо на фондовому ринку України придбання цінних паперів здійснюється хаотично, без ясно вираженої мети і якщо портфель носить розрізнений характер. В даному випадку ризики власника портфелю особливо великі [4].
Портфель може складатися з паперів одного виду, а також змінювати свій склад і структуру шляхом заміщення одних цінних паперів іншими. З урахуванням характеристик видів цінних паперів інвестор формує свій фондовий портфель, дотримуючи певний баланс між, існуючим ризиком і прибутковістю за кожен період часу. Тип портфелю – його узагальнена характеристика з позицій завдань, що стоять перед ним, або видів цінних паперів, що входять в портфель. На практиці існує наступна класифікація портфелів: зростання, доходу, ризикованого капіталу, збалансовані, спеціалізовані, стабільного капіталу і доходу, короткострокових цінних паперів, довгострокових цінних паперів з фіксованим доходом, регіональні і галузеві.
Портфель зростання орієнтований на акції, що швидко ростуть на ринку курсової вартості. Мета такого портфелю – збільшення капіталу інвестора. Тому власнику портфелю дивіденди можуть виплачуватися в невеликому об'ємі.
Портфель доходу орієнтований на отримання високих поточних доходів. Відношення стабільно виплачуваного доходу до курсової вартості цінних паперів, що входять в такий портфель, росте трохи повільніше, ніж величина доходу (відсотка або дивіденду).
Портфель ризикового капіталу складається з цінних паперів молодих компаній або підприємств "агресивного" типу, що вибрали стратегію швидкого розширення виробництва товарів (послуг) на основі сучасних технологій.
Збалансований портфель складається з цінних паперів з різними термінами обігу. Його мета – забезпечити регулярність надходження грошових коштів по різних цінних паперах.
Спеціалізований портфель означає орієнтацію інвестора на вкладення засобів в спеціальні фінансові інструменти (ф'ючерси і опціони).
Портфель короткострокових цінних паперів формується виключно з високоліквідних фондових інструментів, які можуть бути швидко реалізовані.
Портфель довгострокових фондів з фіксованим доходом орієнтований на приватні довгострокові облігації (з терміном обігу понад п'ять років). У нього також можуть включатися вкладення в акції інших компаній.
Регіональні і галузеві портфелі включають цінні папери, що випускаються окремими регіонами (як приватні, так і муніципальні), або цінні папери компаній, що беруть участь в даній галузі економіки і забезпечують високу прибутковість по ним.
Портфель іноземних цінних паперів передбачає вкладення тільки у фондові інструменти приватних іноземних компаній, що становлять основу інвестиційного портфелю [6].
Слід зазначити, що інвестори в Україні використовують перші три типи по-р-тфелю, оскільки вони є менш ризикованими при виборі інвестиційної стратегії.
За співвідношенням ризику і доходу портфелі підрозділяються на наступні види:
портфель агресивного інвестора. Його мета – отримання значного доходу при високому рівні ризику (вибираються цінні папери, курс яких істотно змінюється в результаті короткострокових вкладень для отримання високого прибутку);
портфель помірного інвестора. Дозволяє при заданому ризику одержувати прийнятний дохід;
портфель консервативного інвестора. Передбачає мінімальні ризики при використанні надійних, але цінних паперів, що повільно ростуть за курсовою вартістю. Гарантії отримання доходу не піддаються сумніву, але терміни отримання різні [15, 24].
В даний час портфельний дохід набув широкого поширення на фондовому ринку України. Більшість підприємств використовують цей метод для роботи з приватними інвесторами (зокрема, із-за слабкого розвитку ринку трастових операцій).
Головну роль при цьому грає інформація, однаково важлива для прийняття рішень агентом (банком) і довірителем (клієнтом). Особливу увагу доцільно приділити динаміці курсових коливань (періодичність і величина середньоквадратичного відхилення), взаємозв'язки змін ситуації, що відбуваються, у емітента і курсових коливань фондових інструментів.
Портфельні інвестиції пов'язані з формуванням портфелю і є придбанням цінних паперів та інших фінансових активів. Принципами формування інвестиційного портфелю є безпека, прибутковість вкладень, їх зростання і ліквідність. Головна мета при формуванні портфелю полягає в досягненні найбільш оптимального співвідношення між ризиком і доходом.
Можна представити наступні етапи формування портфелю цінних паперів:
вибір оптимального типа портфелю;
оцінка прийнятного поєднання ризику і доходу;
визначення первинного складу портфелю;
вибір схеми подальшого управління портфелем [4].
У роботі по формуванню портфелю доцільно враховувати чинник переоцінки вартості акцій, обумовлений сильною мінливістю кон'юнктури на фондовому ринку, а також фінансового стану емітентів.
Розроблені мінімальні стандарти, що дають уявлення про поріг безпеки і, отже, про здатність компаній виконувати фінансові зобов'язання перед інвесторами. Вони використовуються аналітиками для встановлення того мінімального рівня, вище за який цінні папери вважаються привабливими.
Стандартними показниками є:
забезпечення процентних платежів (процентне покриття);
здатність компанії погасити заборгованість;
відношення боргу до акціонерного капіталу;
забезпечення боргу активами;
незалежна оцінка платоспроможності та ін.
Визначивши інвестиційні якості цінних паперів, інвестор зобов'язаний оцінити такі чинники, як співвідношення між ринковою ціною і прибутковістю, придатність фондового інструменту для реалізації цілей портфелю, вигідність конвертованої акцій в облігації, податковий аспект майбутньої покупки, можливі зміни ставки позикового відсотка та ін.
Після здійснення покупки доцільно здійснювати моніторинг свого фондового портфелю, а також компаній-емітентів
В процесі інвестиційної діяльності можуть мінятися цілі вкладника, що приводить до зміни портфелю. Оновлення портфелю зводиться до перегляду співвідношення
