між прибутковістю і ризиком вхідних у нього цінних паперів.
Таблиця 2.
Структура фондового портфелю різних інвесторів % [4]
Види цінних паперів | Портфель
агресивного
інвестора | Портфель
помірного
інвестора | Портфель
консервативного
інвестора
Акції
Облігації
Короткострокові папери | 70
20
10 | 45
30
20 | 20
50
30
Всього | 100 | 100 | 100
За наслідками аналізу ухвалюється рішення про продаж певних видів цінностей. Інвестиційний цінний папір продається, якщо:
він не приніс потрібного інвестору доходу і не очікується його зростання в майбутньому;
він виконав покладену на нього функцію;
з'явилися більш прибуткові сфери вкладення власних грошових коштів.
При купівлі цінних паперів (акцій і облігацій) одного емітента інвестору необхідно виходити з принципу фінансового лівериджу (ФЛ). Він є співвідношенням між облігаціями і префакціями, з одного боку, і звичайними акціями – з іншого [4].
ФЛ = | облігації + префакції
звичайні акції
Фінансовий ліверидж є показником фінансової стійкості акціонерного товариства, що відображається і на прибутковості портфельних інвестицій. Високий рівень даного портфелю (понад 0,5) небезпечний для акціонерної компанії, оскільки приводить до її нестабільності.
Поширеним методом зниження ризику втрат інвестора служить диверсифікація портфелю, тобто придбання ним різних видів цінних паперів. Ризик істотно знижується, коли акції АТ розподіляються між багатьма видами цінних паперів. Диверсифікація знижує ризик за рахунок того, що можливі низькі доходи по одних цінних паперах будуть компенсовані високими доходами по інших фондових інструментах. Мінімізація ризику досягається за рахунок того, що у фондовий портфель включаються цінні папери широкого кола галузей господарства.
Засоби, одержані підприємствами з фондового ринку, використовуються на наступні цілі:
1) засоби, одержані від первинного випуску акцій, прямують на формування статутного капіталу, передбаченого установчими документами акціонерного товариства;
2) засоби, що поступили від додаткової емісії акцій, прямують на збільшення статутного капіталу, передбаченого установчими документами;
3) засоби, виручені від продажу корпоративних цінних облігацій, можуть бути направлені на фінансування реальних активів (придбання устаткування, обчислювальної техніки, транспортних засобів), нематеріальних активів (патентів, ліцензій, програмного продукту і т. д.), а також на придбання високодохідних цінних паперів інших емітентів. Товариство має право випускати облігації трьох типів:
забезпечені заставою певного майна;
під забезпечення, надане товариству третіми особами;
без забезпечення майном [4].
Випуск облігацій без забезпечення допускається не раніше третього року діяльності товариства і за умови належного затвердження до цього часу двох річних балансів. Облігації можуть бути іменними і на пред'явника. При випуску іменних облігацій товариство зобов'язане вести реєстр їх власників. Слід мати на увазі, що випуск облігаційної позики збільшує активи, але не підвищує величину статутного капіталу товариства;
4) державні короткострокові облігації служать платіжним засобом у взаємостосунках з партнерами, а також джерелом отримання додаткового доходу;
5) доходи по депозитних рахунках і облігаційних позиках можуть бути направлені на поповнення оборотного капіталу (придбання товарно-матеріальних цінностей);
6) емісійний дохід товариства служить джерелом формування додаткового капіталу (разом з дооцінкою основних засобів).
Отже, засоби, отримані підприємствами з фондового ринку, підвищують їх фінансову стійкість, покращують ліквідність балансу і платоспроможність господарюючих суб'єктів.
Розділ 3. Оптимізація портфелю фондового портфелю підприємства
3.1. Методи оптимізації фондового портфелю
Аналізу і методам розрахунку оптимального, найбільш вигідного плану розподілу інвестицій присвячено немало досліджень, званих "теорією портфелю". У теорії і практиці управління портфелем існують два підходи: традиційний і сучасний.
Традиційний підхід ґрунтується на фундаментальному і технічному аналізі фондового ринку. Він робить акцент на широку диверсифікацію цінних паперів по галузях господарства. В основному отримуються папери відомих промислових компаній, які мають стійке фінансове становище.
На основі вивчення їх минулої діяльності передбачається, що в майбутньому вони матимуть позитивні фінансові результати. Крім того, враховується вища ліквідність цінних паперів (акцій і облігацій), можливість купувати і продавати їх у великій кількості, що створює економію на комісійних виплатах фінансовим посередникам.
Загальне правило для обережних інвесторів, які володіють можливостями вибору об'єктів інвестування, свідчить: свої вкладення доцільно розподіляти між різними видами активів, що показали за останні 5-10 років:
різну тісноту зв'язку кожного активу із загальноринковими цінами;
протилежний діапазон коливань цін на фондові інструменти усередині портфелю [4].
З таким портфелем цінних паперів ризик несподіваних збитків мінімальний. Проте питання про отримання максимально можливому прибутку залишається відкритим.
Основи традиційної теорії управління портфелем розробили західні учені У. Шарп і Р. Маркович. Її основні положення зводяться до наступного.
По-перше, успіх інвестування в цінні папери головним чином пов'язаний з прибутковим розподілом засобів по типах фінансових активів.
Практика показує, що прибуток інвестора визначається:
на 94 % – вибором типу використовуваних фондових інструментів (акції відомих промислових компаній, довгострокові корпоративні облігації, короткострокові казначейські векселі федерального уряду і т. д.);
на 4 % – вибором конкретних цінних паперів даного типу (наприклад, звичайних або привілейованих акцій акціонерних компаній);
на 2 % – оцінкою моменту придбання цінних паперів [4].
Даний феномен пояснюється тим, що цінні папери одного типу помітно корелюють, тобто якщо дана галузь відчуває спад виробництва, то збиток інвестора не дуже залежить від того, чи переважають в його портфелі цінні папери тієї або іншої компанії галузі.
По-друге, ризик інвестицій у певний тип фондових інструментів визначається вірогідністю відхилення прибутку від очікуваного значення. Її прогнозоване значення можна визначити на основі статистичних даних про динаміку прибутку від інвестицій за попередні роки, а ризик як середньоквадратичне відхилення від очікуваного прибутку.
По-третє, загальна прибутковість і ризик інвестиційного портфелю можуть змінюватися шляхом варіювання його структурою.
Розроблені різні програми, що дозволяють конструювати бажану пропорцію фінансових активів різних типів. Наприклад, моделі, що мінімізують ризик при заданому рівні очікуваного прибутку, і, навпаки, моделі, що максимізували прибуток при заданому рівні ризику.
Звичайно, всі моделі, використовувані при формуванні фондового портфелю, носять імовірнісний характер.
Констатація портфелю відповідно до вимог
