класичної теорії можливо тільки за наявності ряду чинників:
розвиненого ринку цінних паперів;
наявність статистики цін на фондові інструменти за ряд останніх років;
рівної доступності фінансової інформації для всіх потенційних інвесторів.
В Україні фондовий ринок перебуває на стадії становлення. Тому традиційна теорія управління фондовим портфелем повною мірою може бути реалізована.
Сучасна теорія портфелю базується на використанні статистичних і математичних методів. Її відмінність від традиційного підходу полягає у взаємозв'язку між ринковим ризиком і доходом. Якщо інвестор прагне одержати вищий дохід, то він змушений сформувати фондовий портфель, що складається з високоризикованих цінних паперів (молодих і компаній, що ростуть за об'ємом продажів).
Використання такого підходу вимагає певного комп'ютерного і математичного забезпечення. У ряді випадків інвестиційній стратегії акціонерної компанії відповідає комбінований підхід до управління портфелем (поєднання традиційного і сучасного методів).
3.2. Диверсифікація фондового портфелю
Диверсифікація портфелю цінних паперів полягає в придбанні їх різних видів. Якщо портфель різноманітний, то вхідні в його склад фінансові активи знецінюються неоднаково і вірогідність рівновеликого знецінення всього портфелю незначна.
Диверсифікація портфелю забезпечує інвестору отримання стабільного доходу, якщо в портфелі разом із звичайними акціями присутні такі твердо прибуткові активи, як привілейовані акції, корпоративні облігації, облігації Національного банку України.
Диверсифікація – обов'язкова умова раціонального управління засобами, вкладеними в цінні папери. Існують певні обмеження на диверсифікацію портфелю – це його надмірна різноманітність, непіддатлива ефективному управлінню.
В процесі інвестиційної діяльності можуть змінюватися цілі вкладника, що приводить до необхідності періодичного перегляду складу портфелю. Перегляд (оновлення) портфелю зводиться до зміни співвідношення між прибутковістю, ліквідністю і ризиком вхідних у нього цінних паперів. За наслідками аналізу ухвалюється рішення про продаж певних видів фондових інструментів.
Інвестиційний цінний папір продається, якщо він:
не приніс інвестору бажаний дохід і не очікується його
зростання в майбутньому;
виконав покладену на нього функцію;
з'явилися більш прибуткові сфери вкладення власних грошових засобів.
Проте на практиці зустрічаються причини більш приватного характеру, що приводять до необхідності реструктуризації фондового портфелю як відносно акцій, так і корпоративних облігацій (табл. 3.1).
Таблиця 3.
Основні причини, що знижують ефективність вкладень у емісійні цінні папери [4]
№
п/п. | Найменування чинника
1
2
3
4
5
6
7
8
9 | А – Можливі причини зниження ефективності вкладень в акції
Зміна дивідендів політики у бік зниження виплачуваних дивідендів
Істотне перевищення ринкової ціни над реальною вартістю акцій
Зниження розміру чистого прибутку, що припадає на одну акцію
Падіння значення показника співвідношення ціни і прибутковості
Зниження ліквідності окремих типів акцій на фондовому ринку
Очікуваний спад у галузі, де функціонує емітент
Передбачуване зростання систематичного ризику на ринку цінних паперів
Підвищення рівня оподаткування по даному виду цінних паперів
Інші активи
1
2
3
4
5
6 | Б – Можливі причини зниження ефективності вкладення в корпоративні облігації
Зростання ставки позикового відсотка на фінансовому ринку (наприклад, по депозитних внесках)
Зростання індексу інфляції у порівнянні з попереднім періодом
Зниження кредитного рейтингу емітента
Падіння ліквідності облігацій
Зменшення об'єму викупного фонду емітента
Загроза фінансової неспроможності емітента (його нездатність своєчасно виплачувати відсотки) та ін.
Ключовим моментом такого рішення служить очікуване значення норми поточної прибутковості (Р). Рішення про продаж цінних паперів ухвалюється, якщо значення даного показника відповідає наступній вимозі [4]:
де Р – норма поточної прибутковості %; – середня депозитна ставка відсотка (з урахуванням чинника інфляції) %; Пр – рівень премії за ліквідність з урахуванням терміну погашення конкретних видів цінних паперів %; Пл – рівень премій за ліквідність з урахуванням терміну погашення конкретних цінних паперів %.
Окремі економісти оцінюють величину фондового портфелю від 8 до 15 різних видів цінних паперів. Подальше збільшення складу портфелю недоцільне, оскільки виникає ефект зайвої диверсифікації. Воно може привести до таких негативних наслідків, як:
неможливість якісного управління портфелем;
купівля недостатньо прибуткових і ліквідних цінних паперів;
зростання витрат інвестора на вивчення кон'юнктури фондового ринку (його фундаментальний і технічний аналіз);
високі витрати на придбання невеликих пакетів цінних паперів.
Витрати по управлінню надмірно диверсифікованим портфелем не принесуть очікуваного результату, оскільки його прибутковість не зростатиме вищими темпами, ніж витрати по управлінню портфелем.
Виникає практичне питання – чи є в України достатня кількість видів фондових інструментів, інвестування в які вище за співвідношення? Звичайно, ні, оскільки не кожен інвестор, враховуючи стан фондового ринку, може дозволити собі інвестування в акції акціонерних підприємств.
3.3. Оцінка ефективності фондового портфелю
Формуючи інвестиційний портфель, інвестор повинен мати в своєму розпорядженні методику для оцінки інвестиційних якостей цінних паперів. Вони оцінюються за допомогою методів фундаментального і технічного аналізу.
Приріст капіталу може бути і негативною величиною, якщо вартість активу знижується.
Повний дохід – важливий показник, але він не характеризує ефективність інвестицій у фінансові активи.
Для характеристики ефективності інвестицій у фінансові активи використовують величину, рівну відношенню повного доходу до початкового об'єму інвестицій (у річному інтервалі) [4]:
доходність інвестицій = | повний дохід | Ч 100
початковий об'єм інвестицій
Інвестор прагне вкласти свої грошові кошти в найбільш прибуткові фінансові активи. Проте невизначеність майбутніх доходів вимагає урахування можливих відхилень прибутковості від очікуваного значення, тобто урахування ризику, пов'язаного з вкладеннями в даний фінансовий інструмент.
Фондовий портфель має обмеження по терміну життя, а також по мінімальній і максимальній сумах інвестицій. Його прибутковість визначається трьома величинами: очікуваної, можливої і середньої.
Очікувана (мінімальна) прибутковість – величина, яка буде одержана після закінчення терміну життя портфелю при поєднанні найменш сприятливих обставин.
Можлива (максимальна) прибутковість – величина, що одержується при найбільш вірогідному розвитку подій. Вища прибутковість пов'язана з підвищеним ризиком для інвестора. Тому в процесі інвестування слід враховувати обидва чинники, які порівнюються з середньоринковим рівнем прибутковості.
Базова формула сукупної прибутковості портфелю при використанні річного періоду має вигляд [4]:
де ОДВ – одержані дивіденди і відсотки; РКП
