Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і піддягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.
Сьогодні фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами.
За адміністративної економіки фінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують директивних вказівок "зверху". Державне замовлення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.
Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.
Фінансове планування втілює встановлені цілі у форму конкретних фінансових показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені в виробничому плані економічні пропорції розвитку.
Значення фінансового планування полягає в тому, що воно дає можливість визначити життєздатність проекту підприємства за умов конкуренції і є інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.
Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:
забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями;
визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;
виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;
здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів [28, 329].
Фінансове планування дає змогу розв'язати такі конкретні питання:
які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні;
які джерела їх надходження;
чи достатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань;
яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;
як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку на підприємстві;
як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.
У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.
Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.
За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.
Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:
максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;
економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;
економія поточних витрат;
мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;
максимум абсолютної суми одержаного прибутку [28, 330].
Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель – це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.
2.2. Фінансова стратегія і тактика підприємств
Питання фінансового планування посідають важливе місце в теорії й практиці господарської діяльності корпорацій. У теоретичному плані фінансове планування розглядається як невід'ємна частина загального планування виробничо-господарської діяльності корпорацій.
Американські теоретики оперують при дослідженні фінансового планування специфічними категоріями, які потребують спеціального роз'яснення: зовнішнє середовище (environment), цілі (purposes), сфера застосування (scope), стратегія (strategy) та ін.
Термін "зовнішнє середовище" означає економічні, фінансові, валютні, кредитні, конкурентні та інші умови, з якими стикається повсякденно корпорація у своїй діяльності. Як зазначають американські дослідники (Р. Ленц, П. Лоуренс, Дж. Лорш та ін.), зовнішнє середовище є головним джерелом невизначеності в економічній діяльності корпорацій. Підкреслюється багатомірність і непередбачуваність зовнішнього середовища, неможливість простеження всіх дій та взаємозв'язків, які в ньому складаються. У фінансовій сфері невизначеність проявляється більшою мірою. Ризик вкладень у цінні папери, притаманний ринковим відносинам, проявляється у двох видах: систематичний ризик, пов'язаний з економічною системою в цілому, і ризик несистематичний, зумовлений діяльністю певної корпорації. Систематичний ризик визначається зовнішнім середовищем, несистематичний – внутрішніми відносинами, які складаються в корпорації: суб'єктивними й об'єктивними. Треба наголосити, що в американських теоріях помітне місце посідають питання суб'єктивного сприйняття менеджерами корпорацій невизначеності зовнішнього середовища. Прийняття рішень у галузі фінансового планування прямо пов'язується з психологічними характеристиками управляючих корпораціями. Дослідники підкреслюють, що реальність і правильність урахування всіх зовнішніх економічних, фінансових, валютних та інших обставин визначає урешті-решт якість фінансових планів, що розробляються корпорацією. Так званому особистому фактору приділяється багато уваги. Особисті,