суто психологічні властивості управляючого ретельно вивчаються під час добору кандидатів на відповідні посади. Таким чином, фінансові проблеми безпосередньо пов'язані з психологічними [23, 203].
Під час розробки планів кожна корпорація ставить перед собою певні цілі. Як зазначали дослідники радянського періоду, у сучасній теорії й практиці домінує багатоцільовий підхід. Це становище викликане ускладненням соціально-економічної системи ринкової економіки, посиленням відкритості національних економік, у результаті чого зовнішнє середовище стає провідним фактором розвитку. Під час розробки стратегічних планів корпорації виділяються головні напрями розвитку, які зводяться до певних цілей. У зарубіжних і вітчизняних дослідженнях підкреслюється, що нестача інформації, а інколи й засобів її швидкої обробки, ускладнює формування цілей. У фінансовій сфері корпорація також ставить певні цілі. Наприклад, збільшити внутрішню вартість акціонерного капіталу фірми або досягти високих темпів зростання доходів і дивідендів на одну звичайну акцію без залучення додаткового зовнішнього фінансування тощо. Одночасно з цільовою постановкою корпорація визначає можливу сферу застосування капіталу, тобто географічну арену і диверсифікацію виробництва з метою розширення збуту товарів і послуг. Менеджерами розглядаються також можливі нові ринки для придбання сировини, різноманітних інших матеріалів, машин та устаткування, ліцензій, крім того, лізингові операції, які передбачається здійснити.
Для визначення цілей і сфер прикладання капіталу корпорація має поставити конкретні, основані на розрахунках завдання (objectives). Вони можуть бути кількісними, наприклад, реалізувати певну кількість певного товару. У фінансовій сфері корпорація може поставити завдання досягнення коефіцієнтів прибутковості або коефіцієнтів боргу певної висоти. Завдання корпорації можуть бути якісними, наприклад підтримати НДДКР на рівні передових корпорацій або на середньому рівні по галузі. Необхідно зазначити, що цілі і сфери прикладання більш статичні, ніж завдання. Останні, як правило, динамічні і гнучко враховують зовнішнє середовище, що змінюється.
І, нарешті, на основі визначення мети, сфери прикладання, поставлених завдань розробляється стратегія корпорації. Економічна наукова думка багато уваги приділяє дослідженню стратегії. Трактування стратегії різноманітні.
Західний дослідник А. Чендлер (США) вважає, що "стратегія – це визна-чення основних довгострокових цілей і завдань підприємства, прийняття курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей" [23, 204].
Американські економісти Р. Кларк, В. Вільсон, Р. Дейнс, С. Надо дають визначення фінансової стратегії в широкому плані й пов'язують її з фінансовою політикою і плануванням. Фінансова стратегія малює картину розвитку корпорації в майбутньому. Стратегія – це мрія або передбачення. Вона показує, якою корпорація може бути в майбутньому більшою мірою, ніж як цього досягти. За визначенням учених, фінансова стратегія – це основа для вибору, альтернативи, що зумовлює природу і напрям організації фінансових відносин. Корпорація проводить також свою фінансову політику, відмінність якої від стратегії полягає в тому, що вона базується на детальних, конкретизованих фінансових даних.
Стратегія втручається у фінансову дійсність шляхом планування. Стратегічне планування в корпораціях розглядається західними економістами з різних точок зору. По-перше, як одна із функцій управління; по-друге, як вибір із декількох варіантів в умовах невизначеності й ризику; по-третє, як поведінка юридичної особи – корпорації під впливом невизначеності зовнішнього середовища й особливостей розвитку внутрішніх факторі;; фінансове планування розглядається американськими економістами як важливий засіб у здійсненні стратегії. Планування являє собою розробку деталізованого розпорядку дій на наступний період для впровадження стратегії. Тому складання таких фінансових документів, як бюджет грошових видатків – доходів, прогноз прибутку, є важливою частиною фінансового планування.
Фінансова стратегія узгоджується із загальною стратегією економічного розвитку корпорації. Вона розглядається як фактор забезпечення нормального функціонування корпорації в майбутньому. Першорядним завданням управляючих корпорацією є розвиток здорової конкурентної позиції, яка конкрет-но визначається під час розробки інноваційного, маркетингового, цінового, збутового, організаційного та інших напрямів як стратегії, так і політики.
В американській літературі зазначається, що загальні стратегічні плани часто заходять у суперечність із фінансовими. Це становище пояснюється тим, що вони базуються на різних, несумісних передумовах. Загальна стратегія ґрунтується на врахуванні можливостей зміцнення конкурентної позиції на ринку конкретних товарів і послуг. Фінансова стратегія базується на русі капіталів. Тенденції розвитку ринків різні, тому загальна стратегія часто не може бути підтримана відповідним фінансовим забезпеченням.
Під час розробки фінансової стратегії встановлюються мета, часові межі (time frame), а також рекомендації, характер дій, що передбачаються, відповідно до яких з'ясовується можливість досягнення мети. Фінансову стратегію порівнюють із шаховим матчем, в якому учасник (корпорація) настроєний на виграш. Цілі фінансової стратегії визначати важче, ніж загальноекономічні орієнтири. Ряд досліджень показують, що управляючі корпорацій надають перевагу таким цілям, як максимізація розмірів фірми, її економічного зростання і навіть зниження імовірності втратити власну роботу. Однак які б цілі не були поставлені, становище, що складається на фінансових ринках, підводить адміністраторів до думки про те, що кінцевою метою на довгі роки є підвищення добробуту акціонерів.
Велике значення надається вибору часових меж для досягнення мети. Розробка фінансової мети, обмеженої одним кварталом, одним роком або 10 роками, у кожному випадку специфічна. У США керівники корпорацій віддають перевагу тривалішим періодам часу; в Японії більш поширені короткострокові програми. На думку американських теоретиків, фінансова стратегія має визначатися в довгостроковому плані. У дослідженнях зазначається, що вибір "часових меж" може бути поставлений у залежність від ряду факторів. Наприклад, якщо корпорація намагається уникнути можливого банкрутства, прогнозний період може становити один день, тиждень, щонайбільше один місяць.
При визначенні схеми дій, що передбачаються, мають ураховуватися сьогоднішні умови діяльності фірми та їхні зміни в майбутньому. Така схема завжди конкретна, тобто зумовлюється економічним і фінансовим становищем конкретної корпорації.