Прогнозування інвестицій є важливою проблемою у фінансовому плануванні. В економічній літературі й практиці господарювання використовується категорія бюджетування капітальних вкладень (capital budgeting). Вона відображує економічні відносини, які пов'язують корпорацію з її контрагентами: фінансовими, кредитними, страховими установами, фінансовим ринком щодо залучення грошових фондів для їхнього вкладення в основний капітал.

Західні економісти таким чином пояснюють зміст категорії бюджетування капітальних вкладень. Термін "капітальний" характеризує основний капітал, що використовується для виробництва продукції, термін "бюджет" – план, в якому детально визначені майбутні витрати і джерела їхнього покриття. Таким чином, категорія бюджетування капітальних вкладень показує планові витрати на інвестиції, вибір проектів і джерела фінансування. Так само, як і при прогнозуванні грошових потоків, фінансування інвестицій розглядається в динаміці.

Бюджетування капітальних вкладень є процесом першорядної важливості для майбутніх успіхів корпорації. Воно визначає напрям діяльності корпорації на багато років.

Велике значення має економічне обґрунтування підприємницького проекту, пов'язаного з новими капітальними вкладеннями. У практиці бюджетування капітальних вкладень існують певні показники, що дають можливість приймати рішення про інвестиції. Найголовнішими з них є:

1) період окупності інвестицій (payback period);

2) внутрішня ставка доходу (стандартний внутрішній коефіцієнт прибутковості – regular internal rate of return – IRR);

3) чиста теперішня вартість (net present value – NPV);

4) індекс рентабельності (profitability index – PI) [23, 219].

Період окупності інвестицій являє собою кількість років, яка потрібна для покриття усіх витрат на інвестиційний проект. Цей метод може бути застосований в ускладненому варіанті як період окупності, що дисконтується, його суть полягає в тому, що очікувані грошові потоки скорочуються (дисконтуються) на величину вартості капітального проекту.

Таким чином, бюджетування капітальних вкладень здійснюється шляхом урахування аналітичних показників фінансово-економічної ефективності інвестицій.

Розділ 3. Економічна сутність санації підприємств та прийняття рішення про її проведення

3.1. Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори, що її спричиняють

В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від "ринку продавця", який діяв за адміністративної системи господарювання, до "ринку покупця". Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.

Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних і об'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. На межі фінансової кризи опинилось і чимало фінансово-кредитних установ [24, 12].

У ринковій економіці банкрутство підприємств – нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств утримується на ринку не більш як 20-30. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1997 році, досягла близько 30000. Для Німеччини проблема банкрутства підприємств нині є актуальною не менш ніж для України. Так, у ФРН починаючи з 1990 року спостерігається стійке зростання кількості підприємств, які оголошено банкрутами: 1990 – 8730; 1991 – 8837; 1992 – 10920; 1993 – 15148; 1994 – 18837; 1995 – 22344; 1996 – 25530.

Причому кількість фінансово неспроможних підприємств зростає не лише в абсолютному, а й у відносному вираженні. Так, на кожну тисячу підприємств 1991 року припадало 3,4 банкрутства; 1992-го – 4,1; 1993-го – 5,8; 1994-го – 6,8; 1995-го – 8,0; 1996-го – 9,2. Найбільша кількість збанкрутілих у ФРН підприємств, як правило, спостерігається в галузі будівництва (1996 року – 27,5% всіх підприємств-банкрутів). А в Україні найбільше збанкрутілих підприємств припадає на галузь матеріально-технічного постачання та збуту, хоча потенційно банкрутами є майже всі сільськогосподарські підприємства [24, 13].

Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів. Класифікацію ознак фінансової кризи наведено на рис. 3.1.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від