Курсова робота
«Управління промисловістю»
ЗМІСТ
Вступ.
Розділ 1. Організаційно-правові засади управління промисловістю.
1.1. Промисловість як об’єкт управління. Організаційно-правові засади управління.
1.2. Завдання державного регулювання розвитку промислового виробництва.
Розділ 2. Система органів управління промисловістю.
Розділ 3. Підприємства та їх об'єднання в промисловості. Місцеве самоврядування і промисловість.
3.1. Підприємства та їх об'єднання в промисловості. Правове становище їх адміністрації
3.2. Місцеве самоврядування і промисловість.
Розділ 4. Державний контроль і нагляд в управлінні промисловістю. Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості
4.1. Державний контроль і нагляд в управлінні промисловістю.
4.2. Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості
Висновки.
Література.
Вступ
Актуальність теми. Промисловість – найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. Галузевий поділ промислового виробництва є в основі галузевого державного регулювання.
Об'єктами державного регулювання на макроекономічному рівні є міжгалузеві комплекси – єдині господарські системи, які складаються з групи взаємопов'язаних галузей і покликані забезпечити потребу національної економіки у певному виді кінцевої продукції (послуг). Кожен комплекс має низку спеціалізованих галузей, технологічно, економічно й організаційно пов'язаних між собою.
До складу міжгалузевих комплексів промислового виробництва належать такі: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий.
Державне регулювання промислового виробництва у складі Міністерства економіки України провадить департамент розвитку базових галузей промисловості та виробничої інфраструктури, у складі якого функціонують відділи: економіки чорної та кольорової металургії, економіки хімічного та нафтохімічного комплексів, економіки розвитку енергетики, економіки лісопромислового та лісогосподарського комплексів, економіки машинобудівного та оборонного комплексу; департаменти: реалізації соціальної політики з відділом економіки виробництва непродовольчих товарів та послуг; розвитку агропромислового комплексу з відділом виробництва продовольчих товарів.
Суб'єктами державного регулювання промислового виробництва є Міністерство промислової політики. Міністерство вугільної промисловості, Міністерство енергетики, а також Державні Комітети: нафтової, газової та нафтопереробної промисловості; харчової промисловості; медичної та мікробіологічної промисловості та ін.
Залежно від типу галузей і форм власності державне регулювання промислового виробництва ведуть у вигляді прямого державного управління об'єктами (підприємствами) і регулювання їхньої підприємницької діяльності.
Пряме управління промисловим виробництвом передбачає: управління з боку міністерств об'єктами, що є у сфері державної власності; організацію монопольного виробництва деяких видів промислової продукції; індикативне планування; контроль за виробництвом і розподілом частини продукції, яку виготовляють на державних підприємствах.
Регулювання промисловості є однією з найважливіших функцій держави за умов ринкового господарювання, а тим більше за умов переходу до нього. Саме держава встановлює правові основи для прийняття управлінських рішень, захищає інтереси національної економіки, формує її інфраструктуру, контролює процеси грошового обігу, встановлює і розвиває економічно вигідні для суспільства і держави правовідносини. Це й зумовлює актуальність теми дослідження даної курсової роботи.
Мета роботи. Метою даної курсової роботи є дослідження процесу управління промисловістю України як складової частини державного регулювання економічних процесів в державі.
Об’єктом дослідження даної курсової роботи є проблеми державного управління.
Предмет дослідження – управління промисловістю в Україні.
Методологічною основою роботи є принцип об’єктивізму. Присутнє намагання уникати односторонніх, поверхово аргументованих оцінок і способом уникнення цих упередженостей є використання таких методів дослідження як аналітичний, порівняльний, описовий, статистичний.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:–
дослідити організаційно-правові засади управління промисловістю;–
охарактеризувати систему органів управління промисловістю;–
дослідити проблеми підприємств та їх об'єднань в промисловості, вплив місцевого самоврядування на управління промисловістю;–
висвітлити проблеми державного контролю і нагляду в управлінні промисловістю, а також необхідність адміністративної відповідальності за правопорушення в промисловості
Розділ 1. Організаційно-правові засади управління промисловістю
1.1. Промисловість як об’єкт управління. Організаційно-правові засади управління
Промисловість – провідна галузь господарського комплексу держави, яка має за мету добування та переробку природних багатств. Від стану та розвитку промисловості залежать стан і розвиток інших галузей господарства, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва, а отже, й рівень життя громадян, розвитку суспільства, держави в цілому.
Промисловість підрозділяють на важку (виробництво засобів виробництва) та легку (виробництво предметів споживання), а також на нафтову, вугледобувну, текстильну, харчову та інші види (залежно від кінцевого продукту), які становлять собою підгалузі промисловості. В свою чергу, підгалузі промисловості поділяються на ще більш дрібні – так звані субгалузі промисловості. Наприклад, підгалузь текстильної промисловості поєднує текстильні, швейні та інші підприємства; підгалузь гірничої промисловості – гірничодобувні, гірничо-збагачувальні, гірничо-металургійні та інші підприємства тощо.
Як об'єкт управління промисловість є досить складною системою, що поєднує різні підгалузі. Галузева організація промисловості визначає наперед складну структуру органів державного управління в цій галузі, їх різноманітні повноваження [6, 300].
Правові засади організації та управління промисловістю в Україні відображені в Конституції, в Господарському кодексі України, в законі "Про промислово-фінансові групи в Україні" та ін., актах Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчих актах.
Зокрема, згідно ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом [1].
Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [3].
Згідно ст. 55 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім