застосування системи податків (ПДВ, акцизного збору, податку на прибуток) і податкових пільг;–

грошово-кредитне регулювання;–

регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до провадження державних цін;–

використання норм амортизації та інших норм і нормативів [20, 343].

Отже, організаційно-правові засади управління промисловістю базуються на законодавчих актах України, які включають Конституцію України, закони та інші нормативні акти.

Розділ 2. Система органів управління промисловістю

Система органів управління промисловістю складається із: промислових міністерств; державних комітетів та відомств, які мають свої промислові об'єкти; управлінь промисловості місцевих державних адміністрацій; місцевих рад та їх виконавчих комітетів (з питань, делегованих їм державою); адміністрацій промислових об'єднань та промислових підприємств.

Найбільш значущим за юридичною силою обсягом повноважень щодо управління економічними процесами в державі, а отже і промисловістю володіє Президент України. Вони встановлені Конституцією України (ст. 106) [1] і насамперед полягають у тому, що Президент визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої, у тому числі й економічної, політики, впливає на розстановку кадрів і утворення управлінських структур у цій сфері. Відбувається це в результаті того, що Президент України:–

забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;–

звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України щодо внутрішнього і зовнішнього становища України;–

представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;–

призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;–

призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;–

призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України;–

утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;–

скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;–

підписує закони, прийняті Верховною Радою України;–

має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із нас­тупним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України [18, 335].

З метою найбільш ефективної реалізації своїх повноважень Президент Украї­ни згідно з п. 28 ст. 106 Конституції України [1] створює різні допоміжні структури.

Насамперед до них належить Адміністрація Президента України, у складі якої функціонує Головне управління з питань економічної політики. Вона утворена Указом Президента від 14 грудня 1996 p. як постійно діючий орган для забезпечення здійснення конституційних повноважень Президента.

Адміністрація Президента України аналізує економічні процеси; розробляє пропозиції щодо забезпечення економічного розвитку та економічної безпеки держави; за дорученням Президента України організує контроль за виконанням його указів і розпоряджень, зокрема й у сфері економіки.

Крім Адміністрації, Президент України використовує для аналітичної роботи і підготовки пропозицій управлінського характеру можливості створюваних ним комісій і рад [18, 336].

Встановлення засад управління промисловістю в Україні належить до компетенції Верховної Ради України, яка визначає державну політику, здійснює законодавче регулювання відносин, що виникають в цій сфері (галузі) [6, 301].

Загальне управління промисловістю в України, здійснення державної політики в цьому напрямку покладені на Кабінет Міністрів України, який управляє об'єктами державної власності, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади та ін. [6, 302]

Його правовий статус у системі органів виконавчої влади визначається Кон­ституцією України (статті 113-117) [1]. Згідно з нею Кабінет Міністрів України:–

забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;–

вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;–

забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природо­користування;–

розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку України;–

забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;–

здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до чинного законодавства;–

розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;–

здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;–

організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;–

спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;–

здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України [18, 337].

Відповідно до Конституції України Кабінет Міністрів України розробляє на строк своїх повноважень Програму діяльності, яка спрямована на відродження вітчизняного виробництва, поглиблення реформування економічних відносин та організаційне забезпечення економічної трансформації, з метою досягнення позитивних зрушень у поліпшенні добробуту населення [1].

Така Програма насамперед передбачає практичне розв'язання найгостріших економічних і соціальних проблем розвитку держави. На сьогодні це стосується, зокрема, всебічного заохочення вітчизняного товаровиробника, державної підтри­м­ки виробництва в агропромисловому комплексі, нарощування експорту; масш­таб­ного використання науково-технологічного потенціалу; створення відповідних умов для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів; забезпечення надійного енергопостачання та реального енергозбереження на всіх рівнях споживання енергії; комплексного реформування податкової системи з метою зменшення податкового тиску з одночасним забезпеченням повноти сплати податків; здійснення збалансованої бюджетної політики, розв'язання проблем зайнятості, своєчасності виплати заробітної плати, пенсій, упорядкування надання пільг, удосконалення систем соціального та пенсійного забезпечення тощо [18, 338].

При Кабінеті