зобов'язань підприємств. Такі платежі бувають між:
підприємством та органами загальнодержавних фінансів (платежі підприємства до бюджету з прибутку, оплата податку на додану вартість, акцизного збору, платежі до загальнодержавних цільових грошових фондів, інші податкові та неподаткові платежі на користь держави);
підприємством і комерційними банками (одержання та повернення кредитів, сплата процентів за користування ними, оплата інших банківських послуг);
підприємством і його вищим органом або його засновниками – юридичними особами (платежі коштів на створення централізованих фондів, одержання коштів із цих фондів, перерозподіл фінансових ресурсів, одержання та повернення тимчасової фінансової допомоги та ін.) [10, 243].
Розрахунки нетоварного характеру можуть бути також між підприємствами та організаціями (наприклад сплата та одержання штрафів за порушення господарських угод, за порушення правил транспортних перевезень, пожежної безпеки, санітарного контролю тощо).
У соціалістичній економіці рух товарних і грошових потоків у економічній літературі розглядався крізь призму планової організації процесу відтворення і його складових – виробництва, розподілу, споживання.
Ринковим відносинам властивий вільний рух товарів, послуг, капіталу і ресурсів. Саме цей момент треба враховувати, розглядаючи рух товарів і пов'язаний з ним оборот грошей [19, 21].
Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках суб'єктів господарювання, громадських організацій, кошти населення, інші фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом. Отже, маса грошей, яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення і зберігання. Останні постійно залучаються в активний грошовий оборот.
Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову.
Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий стає інструментом регулювання об'єкта грошового обороту – грошової маси.
Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення.
Грошовий оборот на кожному підприємстві пов'язаний з такими напрямками:
забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);
реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;
сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;
забезпечення спільної діяльності підприємств;
отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам [19, 22].
Таке групування пов'язане з різною економічною сутністю названих розрахунків, документообігом, видами й методами фінансового та банківського контролю.
Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, що в них відкрито рахунки суб'єктів підприємницької діяльності.
Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення, а відтак і фінансовий стан суб'єктів господарювання.
Одним із головних факторів нормалізації розрахунків у народному господарстві є запровадження єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними актами.
Основними фінансово-правовими державними актами, які регулюють систему розрахунків в Україні, є;
Закон України "Про Національний банк України";
Закон України "Про банки і банківську діяльність";
Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні";
Інструкція Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті " від 21.01.2004, № 22;
Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (затверджене Правлінням НБУ 15.12.2004 № 637).
1.2. Система грошових розрахунків
Платіжний механізм є однією з базових структур ринкової економіки. Він проводить своєрідний "обмін речовин" в господарській системі, і від його чіткої і безперервної роботи залежить загальна ефективність функціонування економічних інститутів.
Методи платежу підрозділяються на наявно-грошові і безготівкові. При цьому в крупному (оптовому) обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки, а у сфері роздрібного товарного обміну як і раніше основна маса операцій опосередковується готівкою, не дивлячись на те, що в останні десятиліття активно запроваджуються різні форми безготівкових розрахунків. Проте в цілому, завдяки великому числу дрібних товарообмінних операцій, наявно-грошові платежі переважають в загальній масі операцій. Так, у Фінляндії (що перебуває на одному з перших місць у світі за розвитком безготівкових розрахунків) 70% загальної кількості операцій у господарстві здійснюється за допомогою готівки.
Разом із готівковими методами платежу, існує велика різноманітність видів і форм безготівкових розрахунків (чеки, дебетні і кредитні доручення (авізо), кредитні картки). Ця різноманітність у різних країнах визначається як рівнем господарського розвитку, так і традиціями, платіжними звичаями і стереотипами, що склалися історично.
Комерційні банки традиційно займають провідне місце в організації і здійсненні грошових розрахунків. До найважливіших банківських операцій, разом із прийомом депозитів і видачею позик, відноситься і платіжно-розрахункова функція (про це говорить і той факт, що на здійснення розрахунків припадає не менше двох третин усього операційного часу банківського персоналу).
Це послужило могутнім спонукальним мотивом до швидкого розповсюдження в банківській справі новітніх методів обробки і передачі інформації за допомогою електронного устаткування і телекомунікаційних мереж. Застосуванням нової технології банки прагнуть уповільнити зростання операційних витрат, зменшити паперовий документообіг, залучити нових клієнтів і забезпечити виграш у боротьбі з конкурентами [18].
Безготівкові розрахунки здійснюють за такими формами розрахункових документів:
платіжного доручення;
платіжної вимоги-доручення;
платіжної вимоги;
розрахункового чека;
акредитива [10, 134].
Відповідно до класифікації Банку міжнародних розрахунків (м. Базель) усі платіжні інструменти поділяються на три групи:
ті, що базуються на кредитовому переказі коштів (доручення про переказ у системі "жиро", у системі автоматизованих розрахункових палат, постійні доручення, доручення про переказ у системі SWIFT);
ті, що базуються на дебетових переказах коштів (векселі, чеки, прямі дебетові списання, банківські трати);
пластикові картки, що мають ознаки як кредитових, так і дебетових інструментів.
Система "жиро" (giro) є системою безготівкових розрахунків за допомогою дебетових і кредитових доручень, що передаються по системах
