міжбанківського і поштового зв'язку. Вона набула поширення в деяких західноєвропейських країнах (Бельгії, Німеччини, Франції, Голландії, Австрії, Фінляндії і так далі). Назва "жиро" походить від грецького слова "guros" – коло, колообіг [18].
У системі "жиро", яка може ґрунтуватися як на паперових носіях, так і на електронних засобах, платник виписує наказ про зняття грошей з його рахунку і переказ їх на рахунок одержувача (на відміну від чека, який є вимогою одержувача про зняття грошей з рахунку платника). У Європі крім банківських систем "жиро" існують поштові системи жиророзрахунків, що використовують для переказів мережі поштових відділень. У Німеччині, наприклад, значна частина грошових розрахунків здійснюється через державну пошту.
У США система "жиро" відсутня. У Великобританії банківська система "жиро" була створена за рішенням парламенту в 1968 році.
Розділ 2. Система розрахунків підприємств в зарубіжних країнах
2.1. Інструменти обороту: поняття і сфери застосування
До категорії інструментів обороту (negotiable instruments) відносяться платіжні документи, що перебувають в господарському обороті, які приймаються замість законних засобів платежу і вільно переходять від одного економічного агента до іншого. Це перевідні і прості векселі, чеки, передавані депозитні сертифікати, варанти та ряд інших.
Правила складання і передачі інструментів обороту одним господарським суб'єктом іншому регулюються законом. У США – це єдиний комерційний кодекс – ЄКК (Unified Commercial Code), прийнятий у 1953 році. В ньому визначені одні з основних ознак інструментів обороту:
це письмовий документ за підписом особи, що видала його;
у ньому міститься безумовний наказ або обіцянка сплатити певну суму грошей;
платіж здійснюється на користь указаної в документі особи або пред'явника;
оплата проводиться на вимогу або на певну дату [18].
Згідно ЄКК тільки документ, що задовольняє цим вимогам, вважається документом обороту. Проте сторони за взаємною угодою можуть змінити або ігнорувати якісь умови, але в цьому випадку правила Кодексу не можуть бути застосовані при вирішенні суперечки.
Перевідний вексель (bill of exchenge) – це безумовний письмовий наказ, адресований однією особою (векселедавцем) іншій особі (платнику) і підписаний особою, що видала вексель, про виплату на вимогу або на певну дату суми грошей третьому учаснику (бенефіціару), його наказу або пред'явнику.
У вексельній операції беруть участь три сторони:
векселедавець (трасант) – особа, що виписала вексель і що дає наказ про його оплату;
платник по векселю (трасат) – особа, якій адресований наказ про оплату векселя;
одержувач грошей по векселю (бенефіціар) – особа, що пред'являє вексель до оплати і одержує гроші по векселю [18].
Головну відповідальність по оплаті векселя несе трасат, який за допомогою акцепту векселя підтверджує своє зобов'язання його оплати. Разом з ним несуть солідарну відповідальність (окрім особливих випадків) і інші учасники операції – векселедавець і особи, які в процесі звернення векселя отримали право володіння ним за допомогою передавального напису.
Загальна схема розрахунку за допомогою векселя така. Трасант розплачується векселем з одержувачем грошей (бенефіціаром). Останній пред'являє вексель платнику (трасату) для акцепту. Акцептуючи вексель, трасат визнає його законним і підтверджує свої зобов'язання по оплаті векселя. У разі неоплати векселя трасатом цей вексель буде пред'явлений векселедавцю.
Вексель може бути іменним ("Платіть N"), ордерним ("Платіть N або його наказу") і пред'явницьким ("Платіть пред'явнику"). Ордерний вексель передбачає можливість передачі іншій особі за допомогою передавального напису (індосаменту).
Вексель може бути сплачений на вимогу (on demand) або після пред'явлення (at sight). Але, в основному, векселі містять застереження, що оплата проводиться через X днів після пред'явлення.
У сучасній господарській практиці сфера використання перевідних векселів в якості платіжного засобу значно звузилася в порівнянні з XIX і початком XX століть. Його головне застосування сьогодні – в зовнішній торгівлі.
Чек – це різновид перевідного векселя, де платником виступає банк. Детальніше на цьому платіжному документі і на його відмінностях від векселя зупинимося нижче.
Банківська тратта (bankers draft) – це перевідний вексель, де векселедавцем і платником виступає один і той же банк. Це дуже надійний документ розрахунків, який за ступенем ліквідності рівнозначний готівці. Він не є чеком, оскільки тут і векселедавець і платник – одна і та ж особа. Достатньо часто банківські тратти на прохання клієнта виписує відділення банку в провінції на його головну контору [18].
Простий вексель (боргове зобов'язання – promissory note) – це безумовне письмове зобов'язання однієї особи перед іншою виплатити обумовлену суму грошей на вимогу або на фіксовану дату або на певний момент у майбутньому певній особі, його наказу або пред'явнику.
Відмінності простого векселя від перевідного:
це не наказ, а зобов'язання платити;
векселедавець і платник – одна особа;
простий вексель не потребує акцепту [18].
Особливим різновидом простого векселя є банкнота, випущена центральним банком.
Вексельна операція не обов'язково пов'язана з банком: можлива пряма оплата векселя боржником кредитору. Проте в банківській справі вексель грає виключно важливу роль. Кожна позика, видана банком, документується борговим зобов'язанням (векселем), де вказані умови погашення кредиту. Це боргове зобов'язання є головним юридичним свідоцтвом боргу.
Чек – це безумовний наказ клієнта банку, що веде його поточний рахунок, сплатити певну суму пред'явнику чека, його наказу або іншій указаній в чеці особі. Власник рахунку отримує чекову книжку і виписує чеки в межах залишку засобів на рахунку (або понад цей залишок, якщо є домовленість про овердрафт).
Чек повинен мати наступні необхідні реквізити:
назва банку;
безумовний наказ про сплату суми;
одержувач грошей;
дата і місце виписки чека;
підпис чекодавця [18].
Чек може мати довільну форму і виписаний на простому листі паперу.
Аналогічно векселю, залежно від того, в чию користь виписаний чек, розрізняють чеки:
іменні