Чек можна використовувати для отримання готівки, для безготівкового платежу і в інших формах, пов'язаних із обігом чеків як засобу платежу. Форми чеків і їх обіг регламентуються національним законодавством і нормами міжнародного права. Країни СНД як джерело чекового права користуються Постановою ЦВК і РНК СРСР "Положення про чеки" від 6 листопада 1929 р., а також нормами Женевської конвенції, що встановила "Перевізний закон про чеки". Країни, які не входять у систему Женевського чекового права, регулюють обіг чеків національними нормами права, а країни англо-американського права – нормами цього права.

Відповідно до міжнародного права при розв'язанні спорів, пов'язаних із формою чеків та їх обігом, застосовується право тієї країни, де був виписаний чек.

Згідно з Женевською конвенцією строк подання чека до оплати у країні його видачі рівний 8-ми дням, у платіжному обороті між країнами Західної Європи, Східної Європи та Середземномор'я – 20-м дням, а в міжконтинентальному платіжному обороті – 70-м дням. Ці терміни діють із дня, вказаного у чеку, як дата виставлення чека.

Підприємство, що приймає чеки, мусить переконатися у тому, що:

Вексель – це цінний папір, що оформлюється у строгій відповідності з вимогами закону та містить безумовне абстрактне грошове зобов'язання.

При розрахунках зі зовнішньоторгових операцій використовуються простий і переказний вексель (тратта). Частіше застосовується переказний вексель, який являє собою безумовну пропозицію трансанта (кредитора), адресоване трасату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) в установлений термін вказану суму. При виникненні такого грошового зобов'язання трасант виступає і кредитором по відношенню до боржника (трасату), і боржником по відношенню до ремітента.

Проста форма грошового зобов'язання (прості векселі) при розрахунках на умовах комерційного кредиту використовується значно рідше.

Простий вексель виставляється не кредитором, а боржником, який називається векселедавцем. Останній бере зобов'язання сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін.

Вексель складається за строго встановленою формою. Його форма і вид визначаються національним законодавством. У країнах СНД форма і вид векселів, а також їх обіг регламентується "Положенням про переказний і простий вексель" (Постанова ЦБК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р.).

У сфері міжнародного платіжного обороту застосовуються норми і національного, і міжнародного права. Так, у 1930 р. у Женеві ряд країн прийняли "Однотипний вексельний закон". На його основі держави – учасниці угоди, у т.ч. колишній СРСР, уніфікували національне вексельне законодавство. Третю, самостійну групу утворюють країни, чиє вексельне законодавство не належить до двох інших систем. Тому у міжнародних розрахунках необхідно враховувати нормативні акти, що є у вексельному законодавстві різних країн, і передбачати у контрактах, який з діючих нормативних актів регулюватиме фінансові відносини за угодою [19].

Відповідно до "Однотипного вексельного закону", вексель складається у письмовому вигляді і містить визначений перелік обов'язкових реквізитів.

Реквізити простого векселя:

1. "Вексельна помітка".

2. Просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму грошей.

3. Вказування терміну платежу.

4. Місце платежу.

5. Найменування одержувача.

6. Вказування дати та місця складання платежу:

7. Підпис векселедавця.

Без якогось із цих реквізитів документ не має сили простого векселя.

Згідно з "Однотипним вексельним законом", переказний вексель (тратта) повинен містити:

1. Найменування "вексель", включене у сам текст документа.

2. Просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму грошей.

3. Найменування трасата (боржника).

4. Вказування терміну платежу.

5. Місце платежу.

6. Найменування особи (ремітента, одержувача), якому чи за чиїм наказом має бути здійснений платіж.

7. Вказування дати та місця складання векселя.

8. Підпис особи (векселедавця, трасанта, кредитора), який видає вексель.

Документ без якогось із цих реквізитів не має сили переказного векселя.

Для зручності операцій із векселями, що використовуються у комерційному обороті, у багатьох країнах світу розроблені вексельні формуляри, які відпо-ві-да-ють вимогам вексельного законодавства. Можна виставити і вексель, не оформ-ле-ний на спеціальному бланку, але за умови, що він містить усі необхідні реквізити.

Оскільки переказний вексель сам по собі не має сили законного платіжного засобу, а є лише представником дійсних грошей, у міжнародній практиці прийнято, що боржник-трасат зобов'язаний письмово підтвердити свою згоду провести платіж за векселем в означений термін, тобто здійснити акцепт тратти. Акцепт здійснюється у вигляді надпису на лицьовому боці векселя і підписується акцептантом.

Печатка під акцептом не ставиться. Акцепт тратти може бути загальним чи обмеженим. Обмежений (частковий) акцепт – це письмове погодження боржника сплатити тільки частину суми, вказаної у тратті.

Необхідність акцепта тратти зумовлена тим, що обов'язок трасата сплатити її виникає тільки після акцепта.

Тому для належного виконання трасатом своїх зобов'язань експортер, передаючи у банк з інкасовим листом товаровідвантажувальні документи, додає до них тратту. В інкасовому дорученні експортер вказує, що товаро-відван-та-жу-вальні документи, за якими імпортер може отримати товар, повинні бути передані інкасуючим банком імпортеру проти акцепта виставленої на нього тратти.

У тому разі, коли тратта підлягає акцепту до поставки товару, експортер пересилає тратту імпортеру, імпортер акцептує її і передає акцептовану тратту банкові з дорученням видати її експортеру тільки після отримання трасатом товаророзпорядчих документів, що засвідчують поставку товару.

Акцепт тратти може здійснювати і банк. Такий банківський акцепт викори-стовується для дострокового обліку тратти. Облік (чи негоціація) тратти – це продаж векселя векселедержателем банкові до строку платежу за векселем. Але