при цьому векселедержатель отримує не повну суму векселя, а тільки її частину, яка залишилася після вирахування облікового процента та банківського збору. Після цього банк може у вказаний термін пред'явити трасату вексель до оплати.
Надійнішою гарантією, порівняно з акцептом за траттами та простими векселями, у міжнародній торгівлі є їх авалювання (підтвердження) банками. Аваль виступає як вексельне поручительство, до якого застосовується вексельне право. Це поручительство означає гарантію платежу за траттою чи простим векселем (повністю чи частково) з боку банку, якщо боржник не виконав у строк зобов'язання за векселем.
Аваль робиться на лицьовому боці векселя чи на додатковому аркуші. Вексельне поручительство виражається словами "як аваліст за..." чи іншим рівнозначним формулюванням та підписується авалістом, тобто особою, котра здійснила аваль.
Підпис, поставлений на лицьовому боці векселя трасантом чи платником, згідно з Женевським законодавством, не вважається авалем. Аваль дається банком за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому аваліст повинен вказати, за кого він дає поручительство.
За аваль векселів банк стягує з покупців комісію, розмір якої залежить від суми векселя.
У міжнародному платіжному обороті вексель виступає як оборотний фінансовий документ. Це означає, що з передачею векселя іншій особі до нього переходять усі права, вимоги та ризик за цим документом. Передача векселя здійснюється шляхом простого вручення чи з допомогою передавального надпису (індосаменту). Такий надпис ставиться на зворотному боці векселя і підписується індосантом.
Третім засобом платежу, що використовується у міжнародній торгівлі, є банківський переказ. Це розрахункова банківська операція, яка полягає у пересиланні платіжного доручення одного банку іншому. Платіжне доручення становить собою наказ клієнта банку, складений на основі вказівок переказодавача – клієнта банку, адресований своєму банкові-кореспонденту, про виплату певної суми грошей переказоодержувачу (бенефіціару). Платіжними дорученнями розраховуються з постачальниками та підрядчиками у разі передоплати ними за узгодженням із різними кредиторами. Платіжні доручення приймаються банками тільки за наявності грошей на рахунках платників [19].
При розрахунку дорученнями скорочується час і документооборот операції.
Впровадження електронної обробки даних забезпечило нові можливості для скорочення часу здійснення платежів. Ці потенційні можливості були використані ведучими банками розвинутих ринкових країн, що створили т.зв. систему СВІФТ, яка стала новою організаційною формою передачі між банками-кореспондентами у міжнародному платіжному обороті.
Українські підприємства, які розраховуються з іноземними контрагентами за куплені товари за допомогою банківського переказу, складають заяву на переказ, в якій містяться інструкції для банку відносно умов виплати грошей переказоодержувачу.
У цьому документі переказодавач вказує:
повне найменування платника;
найменування банку платника;
номер банківського рахунку, який дебетується;
код валюти та суму платежу;
повне найменування бенефіціара, його адресу;
найменування банку бенефіціара та номер його рахунку;
найменування, номер і дату документа (контракту і т.п.), за яким проводиться оплата;
особу, що несе витрати на здійснення переказу (банківська комісія та поштові чи телеграфні витрати);
ціль і призначення переказу (найменування товару та послуг, за які відбувається оплата).
Заява на переказ скріплюється підписами та печаткою підприємства-переказодавача.
Під час переказу засобів за кордон у рахунок оплати інкасованих документів переказодавач повинен вказати у заяві, на оплату яких документів здійснюється платіж, тобто номер інкасового доручення.
3.3. Форми платежів
До форм розрахунків, що використовуються у міжнародній торгівлі, належать такі (подаються за ступенем вигідності для експортера від найвигідніших до найменш вигідних):
100-процентний авансовий платіж;
акредитив;
інкасо;
відкритий рахунок [19].
Авансовий платіж у розмірі повної вартості товару, що поставляється, є найвигіднішою формою розрахунку для експортера та найменш вигідною для імпортера. Випадки, коли здійснюється авансовий платіж, названо при розгляді способів платежу. Проводиться цей платіж банківським переказом чи чеком.
Акредитивна форма розрахунку також вигідна експортеру. Ці вигоди полягають, по-перше, у гарантії оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив, а при підтвердженому акредитиві – також банком, який його підтвердив; по-друге, в отриманні платежу відразу ж після поставки товару та подання банкові документів, що засвідчують цю поставку.
Імпортер, у свою чергу, має гарантію, що платіж буде виконано на користь експортера тільки після подання тим товарних документів, що свідчать про відвантаження товару.
Відкриття та виконання документарних акредитивів реалізується "Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів" (Публікація Міжнародної торгової палати № 400, 1983 р.).
Акредитив, який використовується під час розрахунків зі зовнішньоторгових угод, незалежно від того, як він названий і позначений (документарний акредитив, акредитив, акредитивний лист і т.д.), являє собою одностороннє, умовне, грошове зобов'язання банку, видане ним за дорученням клієнта-наказодавця акредитиву (імпортера) на користь його контрагента за контрактом – бенефіціара (експортера). Банк, що відкрив акредитив (банк-емітент), повинен або акцептувати тратти бенефіціара й вчасно оплатити їх, або уповноважити інший банк провести такі платежі, акцепт чи негоціацію тратт бенефіціара за умови подання бенефіціаром документів, передбачених у акредитиві, і при виконанні інших умов акредитиву.
Інакше кажучи, імпортер доручає своєму банкові виплатити гроші за купле-ний товар тільки за поданням експортером комплекту товаророзпорядчих доку-ме-н-тів, які підтверджують, що товар дійсно відвантажений відповідно до контракту.
Акредитив може бути призначений лише для розрахунків з одним постача-ль-ником. Термін дії та порядок розрахунків за акредитивом встановлюється у контракті між платником і постачальником, в якому слід вказати:
найменування банку-емітента;
вид акредитиву та спосіб його виконання;
повний перелік і точну характеристику документів, поданих постачальником для отримання коштів за акредитивом;
строки подання документів після відвантаження товарів, вимоги до їх оформлення;
інші необхідні документи й умови [19].
Акредитиви можуть бути покриті (депоновані) та непокриті (гарантовані), відзивні та безвідзивні.
Покриті (депоновані) – акредитиви, при відкритті яких банк-емітент перераховує власні кошти платника чи поставлений йому кредит у розпорядження банку-постачальника (використовуючий банк) на весь термін дії зобов'язань.
Під час встановлення між
